Інтерв’ю

Я борюся зі страхом лякатися себе всередині, – Антоніна Клімішина

Про котів, Instagram та боротьбу з саморуйнуванням Антоніна розповіла в інтерв’ю виданню «ВолиньТоп».

Інтерв’ю

Я борюся зі страхом лякатися себе всередині, – Антоніна Клімішина

Антоніна Клімішина – SMM-спеціаліст, у минулому медсестра та працівниця двох місцевих ЗМІ. Окрім нестандартного зовнішнього вигляду її вирізняє не менш нестандартний підхід до життя.

Про котів, Instagram та боротьбу з саморуйнуванням Антоніна розповіла в інтерв’ю виданню «ВолиньТоп».

Хто така Антоніна Клімішина?

Я – щаслива людина.

Спочатку ти працювала у медицині – Луцькому клінічному пологовому будинку, потім у журналістиці – «Волинське Агентство Розслідувань» і «ВолиньPost», ще трохи пробувала себе у політиці, тепер працюєш у компанії, яка займається брендингом. Чому така кардинальна зміна сфер діяльності?

Досвід ніколи не буває зайвим. Я над собою працюю, розвиваюся, намагаюся не зупинятися на досягнутому. А оскільки ті сфери, які мені подобаються, я в них себе пробувала, і, можливо, працювала би далі – не в медицині, а в журналістиці, але так склалися обставини, що наразі журналістика себе вичерпала. І, мабуть, надовго.

Що не влаштовувало у журналістиці? Чому ти пішла з цієї професії?

Оскільки я з неї пішла, то можу говорити про неї вільно, не переймаючись за якісь наслідки, якби я там працювала далі. Якщо дивитися правді у вічі, то в нас немає журналістики, у нас є бізнес. І це, по суті, ринок писарів.

Якби у тебе була можливість створити власний незалежний сайт, про що він був би?

Дуже важко відповісти на це питання, оскільки наразі я проживаю в Луцьку, місто наше хоч і цікаве, і класне, але йому трохи бракує різноманітних подій і барвистості життя, я б це назвала так. Хоч воно зараз і розвивається в плані різних подій, різних заходів, але дуже важко знайти людей  і згуртувати їх навколо того, що ти хочеш робити. Можливо, ці люди і є, але вони розпорошені, оскільки в кожного своє бачення, бо хтось не може скласти собі ціни, або просто лінь: «я такий весь класний, я собі такий класний ходжу, але нічого не роблю, щоб свою класність розвивати». То, мабуть, цей сайт був би про котиків (посміхається) і про цікаві креативні події Луцька, я собі так думаю… з домішкою історії обов’язково, щоб люди не забували те, що тут відбувалося, щоб вони могли порівнювати. І важливим пунктом там буде розділ «Непопулярні рішення для покращення життя».

На якій роботі ти точно ніколи не працюватимеш?

Немає такої роботи (посміхається). Ааа! Є – на м’ясокомбінаті (сміється).

А на птахофермі?

І на птахофермі теж. Я б не працювала в тих місцях, де вбивають тварин. Однозначно! Я б взагалі їх заборонила.

Але ж ти їси м’ясо?

Я не вішаю на себе ніяких рамок. Я не є веганом, і м’ясо я їм, коли мені смачно, а в переважній більшості випадків мені несмачно, тому я його практично не їм.

СИЛЬНА І НЕЗАЛЕЖНА

Тебе точно можна назвати сильною і незалежною жінкою, тим більше ти маєш двох котів☺ Розкажи про них.

(Посміхається) Сонеко в мене вже дуже давно, їй уже 12-ий рік. Вона теж сильна і незалежна, інколи мені здається, що коли я прийду додому, вона скаже мені: «Вали жити на балкон!» (сміється). Рік тому, в серпні, у нас з’явився кіт Люцифер. Коли він був маленький, я називала його Люсіком, бо він був дуже малих розмірів. Потім він виріс і навіть у лікарняній картці його переписали на «Люцифер», і завжди шарахаються, і кажуть: «Ммм… яке страшне ім’я». Але це всього-на-всього ім’я, кіт насправді дуже крутий, зовсім він не злий, не самодостатній і не самовпевнений, а просто наглий. Наглий, і користується тим, що я дуже його люблю. Він прийшов до нас сам. Коли він до нас прийшов, я думала, що ми його вкрали. Потім ще довго, десь днів 3, я ходила, заглядала по закутках, і питала чи то бува ми чужого кота не вкрали, але таки ні – він нікому не був потрібен.

Хто може завоювати серце Антоніни Клімішиної?

Моє серце завойоване. Отак. Стандартна відповідь сильної і незалежної жінки.

Але не котами…☺

Ні (посміхається). Воно не завойоване котами, просто воно заспокоєне.

Я знаю, що ти активно ведеш Instagram. Однак, у ньому немає стандартних «качиних» селфі, усі фото художні та дуже естетичні. Як ти обираєш що буде у наступному твоєму кадрі?

Це не залежить від того, що я там щось планую, це, скоріше, миттєвий спалах. Оскільки я вважаю, що життя, картинка, яка знаходиться навколо нас, це рухома краса, і в кожній деталі, просто в кожній деталі можна знайти щось своє і дуже круте. І я, наприклад, можу йти по вулиці і тащитися від шпарини, гачка, бо я бачу в цьому красу. Тобто її можна знайти навіть у найстрашніших речах, найстрашніших у лапках, бо для кожного краса – це щось своє специфічне і незвичайне. Плану публікації у мене немає, хоча я над цим давно задумувалася – як би то збільшити кількість аудиторії, але завжди мене щось зупиняє, оскільки це вже буде штучно сплановане, а я хочу, щоб всі фотографії були живі, тому я не використовую фільтри інстаграмівські, та й, взагалі, ніякі фільтри. Тому що зображення повинно передавати красу, яку я бачила в той момент.

Я, наприклад, можу йти по вулиці і тащитися від шпарини, гачка, бо я бачу в цьому красу. Тобто її можна знайти навіть у найстрашніших речах, найстрашніших у лапках, бо для кожного краса – це щось своє специфічне і незвичайне.

ПРО СХУДНЕННЯ ТА ЛЮБОВ ДО СЕБЕ

Свого часу ти дуже схудла, розкажи про цей досвід та порадь нашим читачкам як тримати себе у такій же прекрасній формі.

Найголовніша порада про те, як тримати себе в формі – все починається з нашої голови. Особисто у мене було так: в певний період часу життя моє було таке, що мені здавалося, що воно було нормальним, але воно було далеко ненормальним, воно було жахливим. Я це усвідомлюю, і я це так називаю. Тому що я перебувала в якійсь зоні комфорту, яка була для мене паталогічною. І ця зона комфорту мене знищувала. Все залежить від того, які думки тебе оточують, і що відбувається всередині тебе. Якщо ти себе любиш – життя твоє змінюється дуже кардинально. Якщо ти себе не любиш чи в собі сумніваєшся, чи просто зранку встаєш, і в тебе немає якоїсь мети, це все призводить до такого маленького таємного самознищення. І якщо спочатку візуально ми це не бачимо, то через деякий час нам це вилазить боком – зайвою вагою, поганими звичками. Це неприйнятний спосіб життя для здорової людини.

Все залежить від того, які думки тебе оточують, і що відбувається всередині тебе. Якщо ти себе любиш – життя твоє змінюється дуже кардинально. Якщо ти себе не любиш чи в собі сумніваєшся, чи просто зранку встаєш і в тебе немає якоїсь мети, це все призводить до такого маленького таємного самознищення.

Схуднення моє розпочалося з того, що я змінила свої погляди на себе, на своє життя, і, взагалі, на оточення. І якось, мабуть, зрозуміла чого я хочу, бо до того у мене не було чіткої цілі. Вона була, але я нічого не робила для того, аби вона приносила мені користь і задоволення.

На скільки кілограмів ти схудла і за який термін?

Оскільки медична освіта давала мені змогу як швидко схуднути, так і повільно, але худла я дуже поступово, повільно. Я виключила алкоголь, зменшила вживання солодкого і почала з кардіотренувань (простими словами це – біг). Я виходила і гнала своїх перших… навіть не знаю скільки там було метрів (посміхається) – 800 метрів по вулиці Гулака-Артемовського. Це було перше коло, і воно було важке. На наступний день я не відчувала нічого в м’язах, але вже за декілька днів недоокислена молочна кислота  дала про себе знати – мені було важко, я думала: може, ні? Але кожного разу через якесь внутрішнє вагання переступаєш, і за 21 день звикаєш. А потім, якщо день не побігаєш, то в тебе вже немає тієї «м’язевої радості», як я її називаю, ти не кайфуєш. А ввечері ти приходиш додому після роботи, і думаєш, що треба бігти. Потім було трошки спортзалу, але оскільки це закрите приміщення, і там весь час є люди, це не давало мені можливості розслабитись і отримати той ефект, який я хотіла від тренування. Тому завдяки бігу, регулярному бігу, я отримала такий результат, який я маю зараз.

 

Який?

Взагалі, я важила 67 кілограмів. І я себе дуже чітко пам’ятаю у цій вазі, тому що я живу на 5-ому поверсі, і мені було дуже важко підніматися – я захекувалася (сміється). Мені було 25 років і я захекувалася. За півроку я втратила у вазі 10 кілограмів, це без критичної втрати маси. Це все відбувалося поступово, і після того, як втратила 10 кілограмів, то я просто старалася працювати на результат, той, який я хотіла бачити на вагах. В мене продовжувались ті самі кардіотренування, я збільшувала дистанцію, плюс статичні вправи. Я не виконую силових навантажень, оскільки це не входить в моє бачення краси жіночого тіла (сміється).

Я живу на 5-ому поверсі, і мені було дуже важко підніматися – я захекувалася. Мені було 25 років і я захекувалася. За півроку я втратила у вазі 10 кілограмів.

А зараз як ти себе підтримуєш у формі? Скільки разів на тиждень тренуєшся? Що їси?

Коли я починала худнути, то бігала кожного дня, по можливості – через день, але ці тренування приносили мені задоволення, тому я їх не відкладала. Тут головне регулярність, і якщо ти не можеш займатися кожного дня, виділи собі 2-3 рази в тиждень, але все одно бігай і не здавайся. Навіть погана і коротка пробіжка – це краще, ніж, взагалі, ніякої пробіжки.

Наразі в мене залишається біг і здорове харчування. Я нормально снідаю, обідаю і вечеряю. Перед тим я вживаю багато овочів і фруктів, достатню кількість води (це ні для кого не є якимось секретом – коли організм отримує достатню кількість води, він почуває себе набагато краще і не заповнює цю провалину якимись жирами, важкими білками, і всякими такими штуками, які потрібні нам для того, щоб наш організм краще функціонував).

Скільки зараз ти важиш?

57 кілограмів стабільно.

А солодке ти їси?

Про солодке: спочатку я себе обмежувала, тому що свого часу солодкого їла дуже багато, і я не бачила в цьому проблеми, оскільки мені було так добре на той період часу. Потім, звичайно, перших 3 місяці в мене було обмеження в плані того, щоб не вживати солодкого, тому що потрібно було спалювати зайву вагу, не набираючи її. Тому перші місяці я не їла солодкого, виключила всякі хлібобулочні продукти. Далі це обмеження у мене знялося взагалі, тому що це вже все пов’язане з головою, з внутрішнім налаштуванням, оскільки всі обмеження рано чи пізно нас ведуть до зриву. Це не входило в мої плани, тому обмежувати я себе не звикла, назвімо це так. Коли я навчилася це споживання своє контролювати, я знову стала його вживати. Зараз я їм шоколад, цукерки, тістечка, але, звичайно, це все не супервеликими дозами, переважно це все сирні продукти, або шоколад справжній. Ну, звичайно, якісь дешеві солодощі відійшли вже, вони вже покинули мене. Ну я можу грішити булочками і хлібом, бо це… (посміхається)… це – такий великий-великий гріх. Але я знаю, що тут головне не переїдати. Навіть бувають такі моменти, що я можу поїсти і вночі. Я – звичайна людина, і вночі я можу їсти, і потім, звичайно, спати лягати я не буду після того (посміхається).

Будеш бігати всю ніч?

Ні-ні-ні. Вночі теж не бігатиму, але вночі поїсти я можу – це факт. Просто наступного дня я знатиму, що мені треба буде утриматися від споживання хліба в 2-ій половині дня. А зазвичай хліба я їм шматочок в день приблизно, це зранку може бути тост із джемом або сиром, всю решту їжі я споживаю без хліба. Та й, взагалі, якщо є можливість не вживати хліб, це дуже прекрасно. Я, наприклад, можу собі це дозволити, бо я тримаю свою вагу під контролем, і просто навчилася не переїдати.

Що б ти хотіла змінити у собі?

У собі? В принципі, я себе люблю. Я навчилася себе любити десь 3 роки тому, і тоді мені стало набагато легше жити. Навіть не те, що любити, я навчилася себе сприймати. В собі я міняти не хочу нічого, хіба десь там візуально, як і кожній жінці, мені хочеться поекспериментувати з  кольорами волосся – я можу з темнішого перейти на світліший або зі світлішого перейти на темніший. Все, далі все круто.

Наразі я працюю над своїм внутрішнім вдосконаленням. Те, що стосується внутрішньої гармонії, тут можна говорити про зміни. Тому що мені хотілося б, як і кожній людині, менше піддаватися якимось стресовим факторам, які в нашому житті все-таки є. Раніше, наприклад, я не могла себе контролювати в плані якогось там викиду негативних емоцій, гніву – я дуже сердилася, і в процесі цієї злості в мене страждали люди, навколишнє середовище, клавіатури, телефони і, взагалі, все, що потрапляло під руку. Наразі я є менш вибуховою людиною (сміється). Клавіатури я вже не ламаю, телефони не розбиваю, бо раніше телефони помирали дуже часто (посміхається). Але все-таки я не ідеальна. В мене є якісь внутрішні свої страхи, над яким можна працювати все своє життя. Чим більше працюєш, тим більше результату ти отримуєш. Наразі я працюю над тим, аби систематизувати всі свої знання. Бо часто-густо, коли є такий хаос, і поки ти ідеш до чогось, ти впевнений, що так, ти це все знаєш, і в тебе це все вийде, а коли вже стикаєшся безпосередньо з цією проблемою, то в якийсь момент бракне внутрішньої впевненості, хоча теоретично і практично ти підкований, але от внутрішня впевненість десь просто покинула тебе, і ти злякався. От зараз я борюся з цим страхом лякатися себе всередині. Я себе чую, але тим не менше якісь страхи є.

От зараз я борюся з цим страхом лякатися себе всередині. Я себе чую, але тим не менше якісь страхи є.

ЩАСТЯ – ЦЕ ДРІБНИЦІ

Що чи хто робить тебе щасливою?

Щастя – це дуже загальне поняття. Як я кажу собі постійно, кожного ранку це повторюю: «щастя наше – в дрібницях». Щастя в тому, що я зранку прокинулася, і сьогодні не болить голова, щастя в тому, що мене кіт вкусив зранку за носа чи за пальця. Чим більше в нашому житті дрібниць, чим ширше ми дивимося на них, тим щасливішими ми себе почуваємо. Ще є така штука: мене робить щасливою… навіть не оточення, а гармонія, в якій я перебуваю. Гармонія, яку створює невелика кількість людей. Я, практично, від усіх людей пішла, я залишилася лише в тому середовищі, де мені було комфортно. З часом я вийду з цього комфорту, але наразі для того, щоб вдосконалюватися, мені потрібна тиша… умовна тиша, яка дозволяє мені чути те, на що я раніше не звертала увагу. Тому щастя – це дрібниці. Немає якогось одного предмету, який би робив мене щасливою.

Я, практично, від усіх людей пішла, я залишилася лише в тому середовищі, де мені було комфортно. З часом я вийду з цього комфорту, але наразі для того, щоб вдосконалюватися, мені потрібна тиша… умовна тиша, яка дозволяє мені чути те, на що я раніше не звертала увагу. 

А як же новий одяг?

Новий одяг це, звичайно, круто, і це мені не чуже, як і кожній жінці, але це таке… дуже короткочасне щастя. Ніби спалах короткий. Оце останній спалах такий у мене був в Одесі. Я зайшла у магазин, в який дуже давно хотіла зайти, дизайнерських сукенок. Я поміряла собі одну і купила, і ходила по Одесі з пакетиком паперовим, я на нього дивилась, поїхала додому, одягнула, все. Я кайфую від того, що в мене є ця річ, але це просто +1 до комфорту. Як таке щастя матеріальним назвати не можна, це більш таке щось глибоке, внутрішнє. Просто вийти на вулицю вночі це теж щастя (посміхається).

Ким би ти хотіла народитися в наступному житті, якби мала таку можливість?

Якби я мала таку можливість?.. Ой, я не знаю (посміхається). Це якесь таке глобальне питання. Ніхто з нас недосконалий, і я не впевнена чи хотіла б бути людиною, може я б хотіла бути жирафом. Але в якійсь, не те, що закритій території, а там, де мене б не чатувала небезпека… не від тварин. Якщо мене з’їсть лев, прекрасно, хай їсть, але щоб мене просто не пристрелила людина. Якась закрита територія, де б не було людського впливу, від якого я б могла померти. Ну жирафою, пташкою, не знаю, щось таке (посміхається).

Розмовляла Зю Побережнюк

 

ПІДТРИМАЙ ВОЛИНЬТОП – ДОПОМОЖИ В РОЗВИТКУ НЕЗАЛЕЖНИХ ЛУЦЬКИХ МЕДІА!

Я борюся зі страхом лякатися себе всередині, – Антоніна Клімішина

Популярне

Facebook

To Top