Інтерв’ю

“Це дорослий я маю почути, чого хоче нове покоління”, – Олександр Мишковець

Інтерв’ю

“Це дорослий я маю почути, чого хоче нове покоління”, – Олександр Мишковець

У Луцькій гімназії №4 імені Модеста Левицького все відбувається дуже жваво і впорядковано водночас. Відчувається, ніби потрапляєш у гармонійно налагоджений організм, маленьку державу, зі своїм президентом і гімназійним парламентом та старійшиною на чолі.

В ролі головного наставника і мудрого порадника виступає 54-річний директор Олександр Мишковець. Напрочуд заклопотаний чоловік дуже уважний до учнів, кожен першокласник при зустрічі сповільнює крок, щоб потиснути директору руку – це взаємна повага, як пояснює сам Олександр Андрійович.

Про свій професійний шлях, сучасну гімназію і те, яку освіту справедливо вважати прогресивною, він розповів у інтерв’ю виданню ВолиньТОП.

Школа має цікаве оформлення: різнобарвні східці, графіті з Модестом, масивні підвіконня, особисті шафки, багато рослин… Хто займається творенням атмосфери?

Кожен, хто до неї причетний. Я ціную своїх учнів та працівників, дуже шаную батьків, адже гімназисти не дадуть обманути, що з нашими батьками можна гори звернути. Дуже задоволений тим, що нам вдалося зібрати людей, яким насамперед небайдуже. Небайдуже, що коїться довкола них зараз, що буде завтра, і як діяти, щоб у тому «завтра» було краще.

Наша спільнота орієнтована на те, щоб навчальний процес заохочував і до самостійної пізнавальної діяльності. Це неможливо, коли дитина іде в школу як на каторгу чи дбає лише про оцінки. Ми працюємо на цінності і здоровий інтерес. Тому загальна атмосфера коридорів, місця для відпочинку, їжі та спорту повинні були облаштовані не гірше, ніж спеціалізовані кабінети.

Зовсім інакший ритм для гімназійного руху створили розмальовані східці, й фіолетова підлога у спортзалі. Наразі ми працюємо з оновленням стилю їдальні. Я запросив молодого художника, який спеціалізується на графіті та муралах. Єдине моє замовлення було оглянути це все і створити врешті щось таке, де діти щиро скажуть: «так, ми відчуваємо, що це саме для нас».

Я з колегами шукаю грантові програми, в гімназистів є запит на створення прес-центру чи навіть медіатеки. Ми маємо світлицю й хороший простір актової зали, але йдемо у ногу з часом і розуміємо, що ділитися успіхами наших вихованців можна у форматі прес-конференцій та навіть тренінгів, які проводитимуть самі учні для учнів і, може, навіть учителів. А чом би й ні?

Пам’ятаєте перший серйозний життєвий вибір?

Мені було 12 з половиною, коли я робив перший серйозний свій вибір: я вступив до Володимир-Волинського педагогічного училища імені Агатангела Кримського. Був наймолодшим не лише в групі, а й на курсі, але твердо знав, що стану вчителем. Перед тим як вступити до Луцького педагогічного інституту, два роки заочно навчався на підготовчому відділенні Московського державного університету на механіко-математичному факультеті.  Мені надсилали контрольні роботи, я їх робив. Завдання були непересічних зразків, я здав навіть іспит, але вчасно зрозумів, що це не моє.

Як ви продовжували освіту?

У Луцьку вступив на географічний факультет, де навчався упродовж 1982-1987 років. Уже працюючи вчителем, інтенсивним курсом за один рік я отримав додаткову спеціальність «менеджер освіти», це було при факультеті післядипломної освіти. Ось так я став і вчителем, і менеджером, мені це подобається по сьогоднішній день. Навіть не уявляю, щоб могло бути якось інакше.

Зазвичай директор веде заняття на певній паралелі, кого обрали ви і чому?

Дев’ятий клас   це особливий період, коли вчитель має як ніколи прислухатися до покоління і запропонувати такий цікавий мікс наук, щоб складний підліток точно віднайшов для себе практичне значення. І, звісно, я мав можливість познайомитися з кожним дев’ятим класом. В тому теж є такий чисто управлінський сенс. Але це ніяка не дискримінація. До кожної теми ми з учнями писали проекти. У мене на уроках в учнів у кожній клітинці стояла оцінка. Кожен урок був оцінений. Різними видами роботи. Але я ніколи не вимагав у дітей зазубрювати підручник. Я сам страшенно не люблю зазубрювати і ніколи цього не робив. Важливо навчити учнів думати і логічно мислити, бо географія – природнича наука, яка вимагає цього.

 

У чому особливість гімназії №4?

Ми почали орієнтованість на учня ще задовго до того, як про це почала казати реформа освіти. Маємо два види форми, особисті шафки учнів, систему занять у профільних кабінетах, дуже розвинена комунікація між працівниками. Так, в освітній роботі вистачає паперових клопотів, але ми навчилися вгамовувати бюрократичні завали з усмішкою.

Природничо-математичний профіль гімназії передбачає поглиблене вивчення таких дисциплін як математика, фізика, хімія, біологія, географія, економіка. Крім того, маємо потужну лінгвістичну базу. Ми стали першим закладом на Волині, який створив необхідні умови для поглибленого вивчення німецької мови. Українсько-німецькі проекти посприяли мотивації учнів, адже спілкування з носіями мови з навчальною метою і на дозвіллі стало не лише позитивним спомином про обмін досвідом, а й реалістичним усвідомленням того, наскільки корисно і цікаво знати німецьку. У нас і китайську вивчають.  Діти інтегровані у світовий контекст.

У нашій школі відчувається синергія двох циклів дисциплін, учень підсилює можливості особистісного зростання, завдяки активним подіям гімназійного самоврядування, культурним проектам, міжнародними обмінами й різними гуртками. Є цікаві ініціативи між різними паралелями, “Студія Медіамисливців” наприклад.

Діє орган учнівського самоврядування «Гімназійна республіка», який обирає Президента та Уряд Гімназійної Республіки, що складається з Міністерств культури, освіти, спорту та охорони здоров’я, фінансів, інформації, Червоного хреста, шефів початкових класів. Волелюбність – це чудово, коли є усвідомлення власної відповідальності. Цьому опосередковано сприяє участь у самоврядуванні.

 

Яка головна роль є в сьогоденного вчителя, на ваш погляд?

Бути достатньо мудрим, щоб усвідомлювати, що не все ще у цьому світі відкрите, і достатньо дотепним, щоб спілкуватися із дітьми актуальною для них мовою. Вчитель має бути чутливим до змін. Нині вже не на часі вимагати енциклопедичних знань, адже пора бачити калейдоскопічно і критично. Є різні вчителі. Є вчителі навчені, а є вчителі від Бога. Поняття “вчитель” у сучасному розумінні трішки інакше, ніж воно було, коли я закінчив університет і пішов працювати.

Колись учитель виконував функцію носія знань і його завданням було передати їх дітям, а сучасний вчитель повинен допомогти учневі знайти ці знання, бо, станом на сьогодення, вчитель не є основним джерелом знань. Зараз всю потрібну інформацію нам допомагають знайти сучасні технології. Це унікальна всесвітня павутина, де можна віднайти усе. Якщо сьогодні учитель приходить на урок і навчає вчитись, то його люблять.

Емоційний інтелект, творче мислення, вміння коректно аналізувати отриману інформацію і віднаходити оптимальне рішення – це все невід’ємні складові сучасного навчального процесу. Учитель має бути модератором і порадником, а не монополістом знань.

Як щодо неформальної освіти? Чи гімназисти брали участь у міжнародних проектах, непов’язаних конкретно зі шкільними навчальними дисциплінами?

Ми регулярно беремо участь у міжнародному фестивалі учнівської творчості «Яблунева гілка». На базі гімназії, в рамках «Шкільного Європейського Клубу» проводиться взаємообмін учнями та вчителями міст Любліна, Хелма, Варшави, Бартошіце (Польща), Герфорда, Бад-Зальцуфлена, Лемго (Німеччина). Спілкуються про все, актуальне для сучасної молодої людини: інтелектуально, мультидисциплінарно, новаторсько.

Цієї осені майже тридцять польських школярів прибули до Луцька як учасники проекту “Mamy to”, суть якого – об’єднати молодь з України і Польщі за допомогою телекомунікацій. Зацікавлені журналістикою Школярі побували зі мною на спеціальній зустрічі в Луцькій міській раді, а після вирушили до гімназії – виготовляти солодощі. Наступного дня відбувся благодійний ярмарок і отримані за солодощі гроші скерували на допомогу українським військовим. Польська сторона була задоволена логістикою подій, учні дуже відзначили вправи і завдання, які для них у межах проекту розробляли координатори з нашої гімназії.

У січні 2017 підписали договір про співпрацю зі школою з Ізраїлю. Документ розрахований на п’ять років. Директор ізраїльської школи зазначив, що гімназія № 4 прогресивно працює у проектному напрямку, тож ізраїльська сторона готова прийняти наших педагогів та учнів для обміну досвідом щодо проектного менеджменту.

 

Як ви вважаєте, що є об’єднувальними місточками між представниками різних поколінь? Адже між ними існує певна прірва.

Я би не сказав, що існує прірва, але що існує різниця – однозначно. Що є об’єднувальним місточком? Напевне, це саме взаємодія вчителя та учня. Важливо розуміти, що діти не будуть пристосовуватись до мого покоління. Це я, дорослий, повинен зрозуміти дітей, які йдуть за мною. Знаєте, справа ж не лише у першачках. Кожна паралель вимагає уваги і доречності. Ось у 10 класі відбувається певний рубікон. І з нового року 10-класники приходять вже абсолютно іншими молодими людьми, які слухають, чують, сприймають  інформацію і реагують на неї. Це молоді, дорослі люди. Вони навіть по гімназії ходять інакше, не реагують на подразників навколо і діють у своїх інтересах, у той час, як перший клас невгамовно бігає між ними по коридорах.

Часто й вас кличуть невловимим…

Ви знаєте, це так. Не люблю сидіти в кабінеті. Звісно, кабінет директора – це не трон, де потрібно споважніло огорнути стіл паперами, але й з паперами мати справу доводиться. Директор – це менеджер. Потрібно бути і педагогом, і наставником, і навіть другом, але менеджером ти мусиш бути постійно.

Часто долучаюся до різних подій, мене багато куди кличуть, це теж певною мірою свідчить про авторитет гімназії. У цих стінах я переміщуюся швидко, як і завше ходжу, але зупинитися, знайти декілька приємних слів і запитати в учня, як у нього справи – це просто, більше того, це те, що повинен робити директор, якщо він справді хоче тримати руку на пульсі.

 

Чи відстежуєте конкуренцію з іншими загальноосвітніми навчальними закладами?

«Наше пріоритетне завдання – створити такі умови, щоб дітям хотілося йти до школи» – так коротко колектив Луцької гімназії № 4 окреслює свою місію. Рівень школи залежить зв’язку між вчителями, учнями і батьками. Я пишаюся, що цей зв’язок у випадку гімназії №4 можна назвати нерозривним.

Показники на олімпіадах – це важливо, але не головне. Ми не переслідуємо пальму першості, не маємо за самоціль перемогти всюди. Є різні класи, різні профілі й кожен учень може розкритися цілковито своєрідно. Безперечно гідним показником є те, що щороку наші випускники вступають у п’ять найкращих вищих навчальних закладів України, а також є ті, хто здобуває фах у престижних закордонних університетах. Такі послідовні показники свідчать про освітній рівень і плеяду можливостей, що гімназія надає у розпорядження своєму вихованцеві.

У 2010 році гімназії було присвоєно ім’я Модеста Левицького. Тут працюють понад 115 висококваліфікованих вчителів, які прагнуть не тільки максимально покращити знання учнів, а й зробити сам процес цікавим. В гімназії навчається понад 1300 наполегливих учнів, які отримавши хорошу базову освіту, після закінчення вищого навчального закладу стають досить успішними людьми. Мені дуже приємно, що серед наших випускників є ті, хто після навчання й роботи закордоном повертається сюди. І не просто повертається, а живе і надихає інших своїм світоглядом, стилем і відчутям можливостей.

 

У жовтні 2016 року Олександр Мишковець отримав почесне звання «Заслужений працівник освіти України» від президента. Це далеко не перша нагорода, однак директор ніколи не хизується і вважає, що попереду ще багато загадок, вартих відкриттів, наприклад, чудернацька психологія мурашок.

 

Розмовляла Ярослава Савош

“Це дорослий я маю почути, чого хоче нове покоління”, – Олександр Мишковець

Популярне

Facebook

To Top