Інтерв’ю

Спорт дав мені волю в прийнятті рішень, – Каріна Кінах

Інтерв’ю

Спорт дав мені волю в прийнятті рішень, – Каріна Кінах

Побачивши вперше тендітну красуню Каріну Кінах, не відразу можна здогадатися, що перед тобою спортсменка з багаторічним досвідом та тренер, яка протягом 12-ти років вчить дітей корейському бойовому мистецтву  таеквон-до, та виконує обов’язки віце-президента Волинської федерація таеквон-до (ITF).

Зустрічаюся з 28-річною лучанкою у спортзалі 15-ої школи, де проводить тренування з дітьми її батько президент та головний тренер Волинської обласної федерації таеквон-до (ITF) Олександр Кінах. Каріна разом з батьком та братом Ігорем Кінахом тренують спортсменів різного віку у 5 школах Луцька.

Про те як це бути дочкою тренера, підхід до дітей та відмінності між таеквон-до і тхеквондо Каріна Кінах розповіла в інтерв’ю виданню «ВолиньТоп».

СПОРТ- ЦЕ НЕ ХОБІ, ЦЕ – СТИЛЬ ЖИТТЯ

Хто така Каріна Кінах?

Каріна Кінах – це, в першу чергу, жінка, вже в другу чергу, напевно, спортсменка, яка зараз перейшла в активну тренерську діяльність.

Ви займаєтеся спортом з самого дитинства, чи були у вас якісь інші хобі або зацікавлення?

Я люблю відкривати для себе щось нове. Відкриваю одне хобі, копаюся в ньому, знаходжу щось цікаве, розвиваюся. Але, скажімо так, хобі – це просто зацікавленість. Спорт чомусь досить часто люди називають хобі. Це не хобі, це спосіб життя, це стиль життя, це те чому ти присвячуєш себе всього як людину, як особистість. І тому я спорт не відношу до хобі.

Я займаюся бісероплетінням. Дуже люблю виготовляти ювелірні прикраси з натурального каміння і бісеру  – це моє хобі, хобі з дитинства, декупаж. Це те, завдяки чому я просто релаксую вдома, це просто релакс.

Спорт чомусь досить часто люди називають хобі. Це не хобі, це спосіб життя, це стиль життя, це те чому ти присвячуєш себе всього як людину, як особистість.

Чи доводилося коли-небудь застосовувати знання бойового мистецтва на практиці для самооборони або, можливо, для захисту когось?

Застосування таеквон-до знайшлося з самого дитинства, тому що виглядала я з дитинства не так як всі діти, як мої однокласники, ровесники. В мене була коротка стрижка майже все моє дитинство і тому в мене була така хлопчача зовнішність. Я ніколи не була пишечкою, завжди була худорлявою і зовні не виглядала як спортсменка. Адже таеквон-до не розвиває вузлові м’язи, а гладкі м’язи, тому, в принципі, людина, яка займається таеквон-до, може бути різної тілобудови, просто в неї жирові тканини замінюються на м’язові, але в загальному вона залишається своєї структури. Тому візуально я, може, далеко не всім була схожа на спортсменку, і люди, які бачачи мене і дізнаючись, що я спортсменка, звичайно що хотіли подражнити, це було в школі. Дехто навіть питався чи я дівчинка чи хлопчик – коли коротка стрижка в дитинстві не сильно й відрізниш. Тому застосування знайшлося в першу чергу в школі, коли дражнили, на вулиці, коли гуляла з дітьми. Але, взагалі, спорт він розвиває в людині такі здібності, що ти можеш вирішити все без поєдинку, без застосування фізичної сили. Це дає якусь впевненість у собі, мудрість і, напевно, таку енергію всередині, коли ти заходиш і відчуваєш себе впевнено, і твою впевненість відчувають люди, вони не хочуть з тобою дискутувати, вони не хочуть тобі перечити. Напевно, в першу чергу, спорт мені дав оцю енергію життя, силу, волю в прийнятті рішень.

Спорт дає якусь впевненість у собі, мудрість і, напевно, таку енергію всередині, коли ти заходиш і відчуваєш себе впевнено, і твою впевненість відчувають люди, вони не хочуть з тобою дискутувати, вони не хочуть тобі перечити.

Каріна Кінах та її батько Олександр Кінах. Фото з архіву Каріни Кінах.

Ви знаєте таеквон-до як з позиції спортсменки, так і з позиції тренера. Яка робота Вам ближча наразі?

Зараз ближча вона мені як тренеру, тому що етапи спортсменки я вже пройшла всі: від самого низу до самого верху, я була на різних рівнях змагань, я бачила все, що можна було в спорті побачити. А бути тренером це, напевно, складніше, ніж бути спортсменом, тому що ти відповідальний за кожну людину, за кожну дитинку, за те чи відкрила потенціал в цій дитині, чи допомогла в якомусь життєвому шляху. Це дуже велика відповідальність, тому що тренер в житті дитини грає дуже велику роль. Зараз діти такі, що в них немає авторитета, вчитель – не авторитет у школі, батьки – теж не авторитети. Батьки приводять їх у бойові мистецтва для того, щоб врівноважити дитину, тобто якщо в неї не вистачає впевненості, вона її тут здобуває, якщо в неї навпаки гіперактивність, тут вона утихомирюється. Тому тренер – це досить велика відповідальність, тому що це виховання дітей.

Батьки приводять їх у бойові мистецтва для того, щоб врівноважити дитину, тобто якщо в неї не вистачає впевненості, вона її тут здобуває, якщо в неї навпаки гіперактивність, тут вона утихомирюється.

Кажуть, що у спортсменів, які тренуються змалку, немає дитинства. Ви можете теж так про себе сказати?

Напевно так, тому що в мене батьки досить таки правильні, можливо, в якійсь мірі консервативні. І вони завжди чітко розподіляли мій час: в такій-то годині я маю поїсти, в такій-то годині я маю прибрати, а про те щоб зробити уроки, встигнути на тренування навіть не обговорювалося.

Так, це все займало весь мій вільний час, і погуляти я могла максимум на канікулах, і то не завжди.

А в дитинстві не жалкували про це?

В дитинстві, знаєте, особливо в підлітковий період, коли гормони грають, у всіх є дитинство, всі гуляють, відпочивають, розквітають квіти, квітень місяць – все гарно пахне, мої друзі гуляють, а я іду на тренування, тому що немає іншого виходу. Мій батько казав: «Ти не маєш права пропускати заняття, ти – зразок для інших. На тебе дивляться всі інші, ти – дочка тренера».

Тому так, в мене не було як такого дитинства з розвагами. Але був у мене період, коли я вирішила, що кину спорт. Я кинула його приблизно на рік. Після цього я сама вирішила, що все-таки повернуся, це був мій власний вибір. Взагалі, спорт все одно був моїм власним вибором, я мала вирішувати треба мені це чи ні. Попри строгість моїх батьків я вирішила, що це моє. Я присвятила цьому стільки часу і кинула, десь в років 12, напевно, але зрозуміла, що я була не права.

Яким має бути чоловік, щоб завоювати серце такої сильної жінки?

Чоловік повинен бути, напевно, м’яким, гнучким в певних ситуаціях. З іншої сторони – це має бути цікава особистість, інтелектуально розвинена особистість. Дуже подобається в чоловіках математичний склад розуму (посміхається). Адже в мене самої математична освіта, я закінчила математичний факультет, спеціальність «інформатика», тому я люблю, коли в людини є структуроване мислення.

От в нас у спорті точно так само – будь-що можна розкласти по пунктах і звести до якихось структур, математичних рівнянь. Тому я помічаю, що діти, які вчаться гарно в школі, вони в спорті значно кращі.

Тому я помічаю, що діти, які вчаться гарно в школі, вони в спорті значно кращі.

ПРО ТАЕКВОН-ДО ТА ТХЕКВОНДО

Таеквон-до включає в себе не лише фізичні навантаження, а й духовну складову. Розкажіть про це більше.

У кожного духовність своя. І те, яким він духовно і фізично сильним стає – в кожного це індивідуально. Звичайно, що все починається з фізичних навантажень, дисципліни. Духовну складовому ви зараз не зможете побачити на занятті, її можна відчути тільки тоді, коли ти займаєшся. Як ви бачили наше заняття починається з медитації, тобто ти морально готуєшся, в кінці теж у нас медитація, тобто ти завершуєш. Можна відчути оцю енергію, яку ти правильно розподіляєш, раціонально. І коли в тебе є якась життєва ситуація, ти робиш точно те саме, коли робиш фізично, ти теж розподіляєш свою енергію.

У нас спортсмен, якщо хоче розвиватися, повинен розвивати себе в різних аспектах: по-перше, він має бути фізично сильним, взятися за себе – болить-не болить – відтискатися, вже руки зводить – відтискатися, розтягуватися – це дуже болюча процедура, далеко не всі витримують. До речі, мене через це деякі діти не люблять і просто в паніці тікають, деякі навпаки просять: «Я хочу сьогодні поплакати, можна я на розтяжку».

Другий аспект: спортсмен повинен хотіти вивчити техніку. Отут дуже важливий, на мою думку, розум. І тут я бачу тих дітей, які гарно вчаться в школі. Від природи не всім даний математичний склад розуму, ним володіють тільки буквально 20% людей. Але я зразу бачу хто як вчиться. Якщо дитина хоче вивчити, вона 100% вивчить, навіть якщо їй, можливо, природою не дано, але вона переступає через себе і хоче вчитись, вона однозначно досягне цього. І от техніка – це те як вони розуміють фізику. Ми ж її теж тут вчимо – таеквон-до базується на ньютонівській фізиці. В мене є діти, які ще не знають що таке градус, приходять на таеквон-до і вивчають що таке градус, знають що означає повернути стопу на 15 градусів. Вивчення техніки – це їхня наполегливість, наскільки вони готові вчитися, наскільки вони готові досягати.

Третій аспект для спортсмена – це тактика, тобто які комбінації вони будуть використовувати. Спочатку вони вивчають техніку – як виконувати кожен удар окремо, а потім тактику, тобто як вони їх скомбінують.

Коли вони вже напрацювали якісь свої зв’язки, знають, що така-то зв’язка ударів чи блоків у них працює гарно, тоді вже приходить наступний аспект для спортсмена – стратегія, це вже коли, власне, спаринг. І вони, маючи вже базу своїх зв’язок ударів, вже знають як розподіляти свої ресурси, які їм дані в спарингу. Кожен спортсмен знає: в мене в категорії стільки-то людей, значить я теоретично пройду стільки-стільки кіл максимум, з цим спортсменом (він нижчий за мене) я буду працювати на дальній дистанції. Тобто розподіляти повністю себе. Тут важливо вміти аналізувати, аналізувати суперника – який він, які тактики використовує, враховувати свою фізичну конституцію, яким чином розподіляти свої ресурси, чи варто викладатися в першому раунді, чи варто перший раунд відпочити, а викластися в другому раунді. Багато хто вже знає своїх суперників, кожного року стикається з одними й тими самими суперниками і вже знає як вони працюють, і знає які краще зв’язки підібрати саме для них.

Ну і коли вже спортсмен навчиться будувати свої власні стратегії, тоді вже, напевно, психологія. Важливо бути людиною, в першу чергу. Знати що перед тобою теж людина. У нас в таеквон-до питають «повний контакт, неповний контакт»? Важко відповісти насправді – одні говорять по-одному, інші – по-іншому. На мою думку, контакт повинен бути повний, але повним в якому сенсі – кожен удар, кожен рух має бути з максимальною силою, але перед тобою жива людина, яку не можна травмувати, яку треба вберегти, тому що це спортсмен, який потім хоче також продовжувати свою кар’єру. Треба навчитися ідеально відчувати відстань між собою і суперником, і зупиняти сильний-сильний удар в сантиметрі від суперника, і не важливо на якій дистанції ти знаходишся. Це дуже важливо виходити і знати – в тебе слабкий суперник – треба його вберегти, в тебе сильний суперник – не боятися. Треба вміти думати, вміти вибирати вчинки, які ти будеш робити в житті чи в спарингу, це важливо.

Чим відрізняється таеквон-до від тхеквандо?

Таеквон-до – це корейське бойове мистецтво, яке було розроблене генералом Чой Хонг Хі. Класична версія це та, якою я займаюся, версія ITF (International Taekwon-do Federation). В Україні, а також в країнах колишнього СНГ, умовно прийнято називати «таеквон-до» версію саме ITF. Є також і інші версії, є версія WTF (World Taekwon-do Federation) – її умовно прийнято називати «тхеквондо», хоча корейською воно пишеться однаково, це просто діалект в одній Кореї й в іншій. Тому це просто умовне позначення, а на корейській ієрогліфи абсолютно ті самі. І тхеквондо не було розроблено генералом Чой Хонг Хі – а його послідовниками, тому це не є як така класична версія. Мені подобається моя версія.

Відрізняється тим, що в нас є руки. У тхеквондо руки зникають, як на мене. Я не хочу образити цю версію, кожен вид спорту має місце в цьому світі. Але я – патріот свого, я шукаю найпозитивніше у своїй версії – в нас є руки. Наш спаринг можна порівняти в якійсь мірі по правилах з кікбоксингом. Я вважаю, що якщо людині дані руки, то вона повинна їх використовувати. У тхеквондо є удари руками, але, як на мене, вони так ними не користуються, переважно руки опущені вниз, рідко коли вони використовуються в якості блока і майже не використовуються як удари. А таеквон-до ITF класне тим, що можна використовувати його на різних дистанціях: ближня дистанція – ти працюєш руками, середня дистанція – це комбінація рук і ніг, дальня дистанція – це ноги. А тхеквондо більше розраховано все-таки на середньо-дальню дистанцію. Хоча, якщо ми подивимося якусь звичайну бійку на вулиці, ми не бачимо дальню дистанцію. Тобто ITF-спаринг найбільш наближений до реального поєдинку, який можна побачити у житті.

Таеквон-до ITF класне тим, що можна використовувати його на різних дистанціях: ближня дистанція – ти працюєш руками, середня дистанція – це комбінація рук і ніг, дальня дистанція – це ноги.

У чому унікальність таеквон-до як бойового мистецтва?

Таеквон-до, у загальному, це таке ж саме бойове мистецтво, як і інші. Там в основу покладене те саме карате, плюс 20 корейських стилів, це все, скажімо, синтез, який в результаті утворився після роботи і вивчення бойових мистецтв генералом Чой Хонг Хі. Особливістю і візитною карточкою цього виду спорту є стрибкова техніка, якої немає в жодному іншому виді спорту. В нас є дисципліна, яка називається «Теккі» – це розбивання предметів на висоті. Такого немає в жодному іншому бойовому мистецтві. На чемпіонатах світу, Європи є окрема дисципліна «Розбивання дошок». Стрибки є у висоту, і є стрибки у довжину. Стрибки у висоту – фіксуються на станкові дошка, людина біжить, стрибає і наносить удар, якщо дошка розбивається, отримує відповідні очки. Є стрибки у довжину – важливо яку відстань ти перестрибуєш, тобто є якась перешкода перед спортсменом, він повинен її подолати, в результаті нанести удар і приземлитися.

Ви ніколи не були в Кореї?

У мене була мрія життя потрапити на фестиваль бойових мистецтв у Кореї, в рамках якого проходили змагання з таеквон-до. На жаль, ця мрія не збулася, тому що отримала травму напередодні серйозну, яка мене відкинула надовго.

Я Вам бажаю здійснити цю мрію.

Дякую.

Що потрібно для того, аби отримати 9-ий дан чорного пояса (дан – ступінь у бойовому митсецтві, який означає етап, на якому знаходиться спортсмен, 9-ий дан – найвищий у таеквон-до, – ред. )?

Я вважаю, що гонитва за данами абсолютно не потрібна, і для мене дани неважливі. Спортсмени, у яких кольорові пояси – так, це важливо, їм треба здобувати знання. Коли ти здобув якийсь чорний пояс, це вже значить, що ти маєш хорошу базу, а далі вже просто йде вдосконалення до 6-ого дану включно. Тобто 6-ий дан – це максимальна техніка, яка можлива, 7-ий, 8-ий і 9-ий дани – це розвиток таеквон-до. Тобто 9-ий дан має людина, яка розвиває таеквон-до на різних континентах світу, вона повинна мати досягнення у своїх учнів, своїх тренерів на чемпіонатах світу, Європи.

Я про це не мрію, в мене якісь простіші, приземлені мрії. Я отримую задоволення від того, що я сама продовжую займатися, хоча я не є діюча спортсменка, але я займаюся, я тримаю себе в формі, і що найголовніше, я не закопую талант в землю, апередаю його іншим людям.

Я отримую задоволення від того, що я сама продовжую займатися, хоча я не є діюча спортсменка, але я займаюся, я тримаю себе в формі, і що найголовніше, я не закопую талант в землю, апередаю його іншим людям.

 А який у Вас дан?

В мене зараз 2-ий дан. Батько хоче, щоб я вже на 3-ій здавала, але в мене немає в цьому такої гострої потреби.

Я КОЖНУ ДИТИНУ ВВАЖАЮ ЧЕМПІОНОМ

Ви строгий тренер?

Так, я досить строгий тренер (посміхається). Я, мабуть, далеко не кожному підходжу, напевно, через те, що мій спортивний шлях не був легким. Якщо брати, наприклад, мого батька, в нього спортивний шлях був трошки інакший – він в дитинстві займався іншими видами спорту, а  в таеквон-до прийшов вже в дорослому свідомому віці – в 19 років. І він один з тих перших, хто заснував таеквон-до в Україні, відповідно, організував перші всеукраїнські змагання, перший чемпіонат України, він пройшов як суддя, як тренер цей шлях, але не як спортсмен. Це зробила замість нього я.

В мене був дуже складний шлях, тому що треба було кожного разу доводити, що ти краща, що ти сильніша за всіх інших не тому що в тебе тато тренер, а тому що ти дійсно краща. І треба було бути не просто кращою за інших, треба було бути на дві голови вищою за інших, щоб ні в кого не було ніяких сумніві, що десь тобі підсудили – «а в тебе там тато тренер, він  тобі вирішив твоє перше місце».

Коли я починала свій спортивний шлях, серед дівчат бойові мистецтва взагалі не були популярні, тому що вважалось, що це щось чоловіче. Ну і вага в мене була завжди маленька, а це означає, що величезна кількість конкуренції в категорії, тобто пройшов – наступний крок, пройшов – наступний крок. Я завжди була з хлопцями в категорії, я виросла на поєдинках з хлопцями. Тому коли помінялися трошки правила, окремо стали категорії «жінки», «чоловіки», жінок стало дуже багато в цьому спорті, то з жіночою статтю мені справлятися було насправді дуже просто.

Я виросла на поєдинках з хлопцями.

Як роздивитися в дитині майбутнього чемпіона?

Я кожну дитину вважаю чемпіоном. Питання в тому чи дитина піде по цьому шляху. Для мене будь-яка дитина – це майбутній чемпіон, нема такого що я побачила дитину і подумала: о, це точно чемпіон. З кожного можна його зробити. Неважливо які в тебе є початкові дані, ти можеш стати кращим. У мене була одна дівчинка, в якої були вроджені особливості організму. Вона не була фізично сильна і це дуже їй важко давалося, але вона досягла дуже великих результатів, і стала кращою ніж ті, хто мав фізично з самого початку кращі дані. Тобто тут лише бажання грає роль, наскільки ти хочеш бути кращим за інших.

Неважливо які в тебе є початкові дані, ти можеш стати кращим.

У Вас є улюбленці, якщо чесно?

(Посміхається) Звичайно що є. Не буду називати імен і прізвищ. Я просто дуже люблю дисципліну, коли все правильно. Я будь-який процес розкладаю на якісь вправи і правила. Я завжди дітям теж даю вправи, які треба чітко виконувати, і чим дисциплінованіша дитина, тим вона краще росте, і мені приємно, і я радію тій дитині, яка дотримується правил, яка дисциплінована, а, відповідно, краща технічно, тактично, стратегічно.

Каріна Кінах судить поєдинок на Чемпіонаті області з таеквон-до.

До найстарших дітей, які вже здобули як мінімум червоний пояс, чорну полосочку і чорні пояси, дуже важливо вміти починати себе тримати як тренера, вміти дивитися на спортсмена іншими очима і пам’ятати про їхнє здоров’я, надавати першу медичну допомогу. Зараз, якщо у спортсмена збивається дихання, буквально за хвилини 2, максимум 5, можна поставити на ноги. Але для цього треба навчитися працювати з людиною – потрясти, постукати по п’ятках. Я стикалася з різними медиками, ми на змагання завжди замовляємо собі медиків. Мінус в нашій країні в тому, що в нас немає хороших медиків, які б вміли надавати медичну допомогу саме на змаганнях. І, як правило, як показали мої попередні змагання, наш лікар Сльозко Михайло, який справді дуже хороший спеціаліст по спортивних травмах, в нього не вийшло приїхати, у нас були інші люди, які, можливо, в цій сфері не були на стільки обізнаними і вони не змогли мені спортсмена підняти на ноги, хоча я бачу, що треба 2 хвилини потратити, щоб поставити його на ноги і він спокійно завершить бій. Я була головним суддею, мені довелося кинути стіл, я знаю, що ця дитина прекрасно впорається з поєдинком, але в цей момент у неї просто збите дихання – 2 хвилини – поставила на ноги і пішов.

Я завжди дітям теж даю вправи, які треба чітко виконувати, і чим дисциплінованіша дитина, тим вона краще росте, і мені приємно, і я радію тій дитині, яка дотримується правил, яка дисциплінована, а, відповідно, краща технічно, тактично, стратегічно.

Розмовляла Зю Побережнюк

 

ПІДТРИМАЙ ВОЛИНЬТОП – ДОПОМОЖИ В РОЗВИТКУ НЕЗАЛЕЖНИХ ЛУЦЬКИХ МЕДІА!

Спорт дав мені волю в прийнятті рішень, – Каріна Кінах

Популярне

Facebook

To Top