Інтерв’ю

“Моя радіоелектроніка почалася зі світломузики в сільському клубі” – Олександр Мартинюк

Інтерв’ю

“Моя радіоелектроніка почалася зі світломузики в сільському клубі” – Олександр Мартинюк

В його лабораторії можна знайти 3D-принтер, стильні дрони і старезний комп’ютер, а ще чотири дні на тиждень він веде заняття з робототехніки для охочих школярів. Він переконаний, що саме в радіотехніці та електроніці поєднується минуле, сучасне й майбутнє, продукуючи прогресивну логіку, якій під силу різні виклики.

Волинянин Олександр Мартинюк – доктор  педагогічних наук, професор кафедри експериментальної фізики та інформаційно-вимірювальних технологій СНУ, але насамперед – привітний чоловік, який знайшов своє покликання. Про це ми й поспілкувалися.

Якби радіотехніка була людиною, як би вона виглядала?

Однозначно модерново, сміливо. Стиль вирізняв би її на тлі інших креативністю.  І, звісно, з такою людиною було б про що побалакати. Оскільки зараз радіоелектроніка, програмування, мікропроцесорні технології фактично зав’язані в один вузол, потрібно водночас і мислити як програміст, і працювати руками як інженер, і моделювати з уявою 3D-дизайнера.

Коли для вас розпочалася фізика і діяльність, пов’язана з приладами?

Можу визначити період з точністю +- 1 рік: шостий-сьомий клас. Відчутно почалося все з участі в районній олімпіаді з трудового навчання. Зібрав свою першу електричну схему. Керівником тої роботи була вчитель фізики, моя покійна мама Галина Іванівна – вона ж була першим наставником і плекала в мені технічні ази із молодшого шкільного віку.

Які ще люди вплинули на вас у шкільний час?

У восьмому класі до школи прийшов працювати фізик Василь Денисюк, який захоплювався радіотехнікою, на щастя, ще й професійно нею займався і залучив нас. А в сільському будинку культури, де працював мій тато, була проблема з організацією світломузичного оформлення залу. Це й стало моїм першим великим технічним проектом.

Світломузика?

Так, ми теж тоді так називали світломузичні системи. Маю сказати, цей проект стимулював захоплення, адже був помітний результат. В такому віці особливо хочеться бачити ефект від того, що робиш.

У школі немає спеціального уроку про радіоелектроніку й техніку, ви відвідували гурток?

Так, у ковельській школі, куди я перейшов навчатися далі, директорка дуже підтримувала роботу гуртків технічної творчості. Усе трималося здебільшого на ентузіазмі. Тоді я зрозумів, що радіотехнічне конструювання все важливіше для мене і явно більше, ніж дитяче захоплення.

Не вагалися будучи абітурієнтом?

Зовсім ні. Навчався на фізико-математичному факультеті Педагогічного інституту імені Лесі Українки. Тут працюю й нині, щоправда, назви з часом трохи змінились. Досі згадую внесок у моє становлення в професії уже нині покійного Олексія Жили.

Одразу почали працювати в університеті?

Не зовсім. Після випуску мав два роки служби в радянській армії, війська зв’язку.

А який взвод?

Цікаво, що у взводі зібрали майстрів із ремонту та обслуговування радіотехнічної апаратури, тож традиція не перервалась, бо фактично моєю військовою професією була радіотехніка.

Як складалася карєра після армії?

Працював у лабораторії університету, був аспірантом. Захистив дисертацію на тему «Засоби сучасної радіоелектроніки і комп’ютерної техніки в навчальному фізичному експерименті». Вів курси про приладобудування, автоматизовані системи збору даних.

У період розвалу союзу тямити в радіотехніці було модно?

Часи були складні, дефіцит, коштів обмаль. Речі, які виходили з ладу, куди вигідніше було полагодити, якщо громадянин це міг чи знав, до кого звернутися. Підсилювальна апаратура, системи автоматики були досить дорогі, але я і мої колеги вміли це питання вирішити власноруч.

Маєте історію про магнітофони того часу?

У 90-х почали набувати популярності портативні двокасетні магнітофони. Китайського і японського виробництва. У них була одна хиба: виходили з ладу трансформатори. Дістати новий такий було дуже непросто, але можна було перемотати, тобто відновити своїми руками. Один із таких прибуткових на той час способів роботи.

Підпрацьовували на ремонтах?

Так, мушу сказати, що це той випадок, коли саме те, що знаєш і вмієш, стало основним засобом для виживання. Звісно, раніше радіоелектронна апаратура відрізнялася від тої, яка є нині в умовах великого ринку і більшої купівельної спроможності. Тоді технічні парки так швидко не старіли, особливо – побутові прилади. Ремонт і модернізація техніки допомагали не лише мені  в професії, щоб розвиватися гармонійно і в теоретичному, і практичному, а й мотивували студентів.

Тобто у студентів не виникало питання: «Навіщо це мені в реальному житті?»

Точно так. Вони бачили справжню роботу і корисність результату. Ми керувалися і керуємося правилом, що знання необхідно застосовувати і примножувати. Не лише заради спортивного інтересу, а зосереджуватися на складніші проекти. Зокрема й ті, які згодом можуть приносити гроші розробнику.

Наскільки вагомий досвід попередніх поколінь у радіотехнічній сфері?

Керуватися тільки основою, тими знаннями і вміннями попереднього покоління апаратури й схемотехніки, сьогодні не можна. Певний період часу показує, що повністю оновлюються речі: і матеріальна база, і автоматизовані частини. Тут стимулом є, як не дивно, робота з дітьми, які працюють з нами у секції Малої академії наук.

Саме ці діти – генератор до нового. І дуже приємно, що нам вдається поєднувати свої кращі сторони під егідою винахідливості.

Ми розв’язуємо прикладні проблеми, що цікаві дітям. Зазвичай, є два шляхи: придбати готове рішення чи вдосконалити старе. Але в першому випадку це може бути надто дорого, не вельми надійно, незручно пристосовано під конкретний запит споживача.

Наведу приклад. Один мій учень мав проблеми з мамою, бо він не любить прибирати. Придбати порохотяг для сім’ї було дорого, а виголовити власний хлопчик міг. На той момент робот-пилосмок був наявною на ринку конструкцією. Тому рішення учня не претендувало на винахід. Але в процесі технічного проектування вдалося виявити певні комбінації ноу-хау як для такого пристрою. Хлопець спокійно користувався приладом, що спорудив із підручних матеріалів.

Робили ще конструкції, які можуть дистанційно погодувати рибку, завдання у рамках системи “розумний будинок”. Щороку на всеукраїнському рівні мої вихованці мають визнання. Це підбадьорює їх, але вони направду малослівні і зовсім не хизуються. Є така риса в людей техніки – говорити небагато і без прикрашань.

Багато моїх учнів займаються музикою, малюють. Є такі, хто обдаровані до співу і займаються в танцювальних ансамблях. Вони зовсім не зациклені на сфері програмування й моделювання. Такі хобі мають сприятливий вплив на розвиток особистості в різних аспектах. Переконаний, що розмаїття сфер інтересів допомагає гармонізовуватися.

Досвід попереднього, бачення майбутнього і розуміння “а що ми маємо сьогодні?”. Потрібно мати ці компоненти і чітку ціль. Тоді ніщо не завадить рухати інновації

Спілкувалася і кадрувала миті Ярослава Савош
“Моя радіоелектроніка почалася зі світломузики в сільському клубі” – Олександр Мартинюк

Популярне

Facebook

To Top