Інтерв’ю

“Моделювання – це своєрідна медитація” – Станіслав Пашкалян

Інтерв’ю

“Моделювання – це своєрідна медитація” – Станіслав Пашкалян

Майже 10 років займався рукопашним боєм, закінчив педколедж як учитель фізкультури, а до Львівської політехніки потрапив на день відкритих дверей, коли мама побачила оголошення в газеті. З появою в його житті 3D-графіки «живі» малюнки зникли.

Його звуть Станіслав Пашкалян, він тусується із творчими людьми, вірить в енергетику місць і вміє бути надійним медіумом між замовником та бажаним простором.

Йдемо повз виноградний висад у Старому місті. Кажу: «В дитинстві виноград ріс уздовж нашої п’ятиповерхівки і я любила влаштовувати засідки на балконі з чертвертого поверха». «Теж колись жив у п’ятиповерховому будинку, до речі, на четвертому поверсі, але виноград діставав лише до другого. Там жила така тьотя Свєта, вона нас пригощала». Виявляється, що дитинство Станіслав провів в однокімнатній квартирі, то була малосімейка на Відродження:

– Ми багато часу проводили надворі, щось майстрували з дошок, пробували проектувати. Може, вже десь тоді в мене проскакували якісь архітектурні штуки. Не знаю, але це було дуже круто. Повно людей, ми всі спілкувалися, я точно не нудьгував. Багато малював і співав. Ще досі маю малюнки пінгвінів, яких я дуже любив малювати, коли ходив у дитсадок.

А в художню школу не навідувався?

Знаєш, ні. Багато малював і змальовував, але займався спортом, вирішив, що не матиму нормально часу для занять у художці. Ні в той час, ні раніше в дитинстві я не мав такої впевненості, мовляв, буду вступати туди-то, стану тим-то. Про архітектуру замислився вже коли закінчив педколедж. Мені було вісімнадцять і вибір щодо нової професії виглядав більш усвідомлено.

Деяким моїм одногрупникам батьки казали «Йдеш на архітектора», ну вони й пішли. А врешті за спеціальністю не працюють

Коли ти взявся за 3D-моделювання?

На третьому курсі університету. Перші два курси взагалі все ми креслили і малювали вручну. А 3D-графіка мене досі тримає. Львівська політехніка дала мені багато, але були курси, які вимагали проектів, створених за допомогою 3ds MAX, а нас цьому не навчали. Колись були факультативи з 3ds MAX, але припинили працювати, бо ходило мало людей, а ті, хто їх вів, пороз’їжджалися. Прочитав книжку тематичну, але вона по суті нічим не допомогла, відео багато про програму дивився на перших порах. А ще по приколу свої перші будиночки в 3D споруджував у комп’ютерних іграх ще як був школярем.

 

Яке завдання тобі спочатку видалося непідйомним, а ти його неочікувано добре подужав?

На початку мене дуже лякали біонічні форми в архітектурі. Мій бакалаврський дипломний проект якраз таким і був. Було страшно, але якось впорався)

Що пригадуєш із універських часів як цінне для тебе сьогодні?

Композиція. Багато корисного, дуже допомагає в роботі з 3D, коли виставляєш кадр, певні композиційні рішення і щоб це все естетично виглядало. У творчій справі, якщо хочеться об’ємного, то ліпше вдатися до гончарства. Любив возитися з глиною, скульптура подобалась. Єдиний улюблений предмет не виділю, але один полюбив, завдяки викладачу. Дем’ян Іванович – дуже крутий. Досі пам’ятаю, як ми проектували дачний будинок. Ще рисунком цікавився.

Де пролягає межа між кресленням і 3D-візуалізацією?

Креслення дуже дотошне. Є багато ліній, кожна має своє призначення, навіть місію. Не може бути зайвих штрихів. Не допускається щось недомальоване чи «пере». Волосяна лінія значить волосяна. Може трапитися ляп, коли ти навів лінію ледь помітно товстіше, ніж їй належить бути, у проекті на тому місці виникає те, що там не має бути. У дизайні креслення дуже важливе. Тому межа напевно там, де виникає більше свободи дій, більше можливості для вираження ідеї.

Креслити потрібно так, щоб той, хто отримає твою графічну роботу, міг її безпомилково прочитати

 

Станіслав любить речі оверсайз і не любить позувати. Не вельми мудрую фотографуючи його: кадри невимушені, але серйозні. “Я зазвичай так і виходжу на фото. Не вмію награно всміхатися” – каже мені. “Це файно, бо по-справжньому” – відповідаю. Вже за хвильку дізнаюся, що він веде чорно-білий інстаґрам, піддаюся монохромному шарму і вирішую показувати героя відповідно.

Багато людей думають, що дизайн – це намалював гарну картинку «і всьо»

Якщо ти хочеш працювати візуалізатором, а не моделювати інтер’єри, не бачу жодних проблем. Картинки може робити будь-хто. Є повно прикладів, коли люди з банківською освітою сідають за 3D і видають афіґенний результат. Для хорошого дизайну треба знати теорію, мати технічну базу і спілкуватися з людьми, які тямлять. Мені здається, школу треба пройти. Важливо знати все про матеріали, з якими ти працюєш, як вони “ведуть себе” при тих чи інших умовах. І ще багато багато нюансів і тонкощів, тому стати дизайнером чи архітектором за місяць абсолютно неможливо.

За яке замовлення ти б ніколи не взявся?

У старих квартирах мало хто наважується на сміливий ремонт. Якщо людина хоче килим на стіні, позолочені плінтуси і «стінку», то я не буду за таке братися ні за які гроші. Не хочу вступати в протистояння з її звичками, які лишилися, напевно з минулих часів. Коли був дефіцит, власноручні вироби коштували надто дорого, а от сервіз із рюмками-рибками можна було собі дозволити. Зараз є величезний вибір меблів, декору, фактур. І можна робити все, що захочеш. Але якщо клієнт хоче замінити стару «стінку» на нову і переклеїти шпалери, то це не мій клієнт. На базар сходити він може й сам.

Є багато публікацій про те, як дібрати ідеальний інтер’єр. Наскільки це реально для обивателя погуглити і бути як #самсобідизайнер?

Постів в інтернеті й справді багато, є журнали, телепрограми. Враження, що поради всюди. Я сприймаю це більше негативно, адже коли людина переймається масою красивих, а часто і непоєднуваних між собою, картинок, вона вже не оцінює тверезо, з чим має справу в реальності. А в житті кожен виходить із того, що в нього є.

Замовлення від “заручників пінтереста” зазвичай неможливо реалізувати

Наприклад, ти дивишся на картинку, де стоїть суперовий крупний диван. Ставиш такий собі у вітальню, яка має 12 кв.м, і там нема де пройти. Я таких людей називаю заручниками пінтереста. Або буває, що замовники передумали в процесі, захотіли як на картинках, звертаються, коли виведені розетки, значна частина робіт зроблена. За такі проекти братися нелогічно і напряжно. При створенні дизайну потрібно зважати не тільки на естетику, а й на специфіку втілення, на технічні моменти, архітектурну фізику і ергономіку. Або ще буває, коли хтось звертається з готовим проектом від горе-дизайнера, причому вже наполовину реалізованим, і це треба перероблювати, виправляти чиїсь помилки. Я стараюсь оминати такі ситуації.

Як ставишся до студій, коли поєднують кухню та вітальню?

Гарно, мені подобається. Єдине що – треба ставити потужну витяжку, щоб, наприклад, запах смаженої риби не йшов на всю хату. І плиту варто брати індукційну чи електричну, не газову.

Коли драбина стає полицями для книгозбірні – це мистецтво чи несмак?

Це круто. Якщо це підкреслює вдачу людини і відповідає її потребам, то чому б і ні? Це одна з тих фішок, які я люблю і стараюсь використовувати у своїх проектах, і це стосується не тільки драбин, а й речей, які люди збираються викидати, не розуміючи їхньої цінності та багатофункціональності.

Інтер’єр має бути функціональний?

Однозначно. Мені подобається скандинавське бачення стилю. Мінімалізм. Контрастна колірна гама, в сенсі біле/чорне і пастельні тони. Дуже красиво виглядають будиночки одноповерхові, але просторі, білі і з кольоровими дахами. Східці всередині будинку не є поганим елементом, але тут питання до мешканців. Наприклад, для малих дітей, людей у віці чи тих, хто має труднощі з рухом, це перешкода. Інтер’єр не має бути переобтяжений. Тому якщо добре все обміркувати, особливо щодо світла, то можна виграти багато простору, при тому, що і функціональність теж буде збережена. Особливо важлива функціональність при невеликих площах, де має бути все продумано до найменших деталей, аби житло було справді комфортним.

А як робити характерні акценти при мінімалізмі?

За рахунок деталей. Всілякі горнятка і посуд взагалі, картини, статуетки, подушечки, зелень. Зазвичай у моїх проектах є вдосталь місця для рослин. Це красиво і гармонійно і корисно. Тим паче, і рослини можна підібрати до характеру замовника.

Маєш улюблений посуд?

Той, що з чорної глини.

Нема універсальної поради – де поставити патефон, але є сенс з’ясувати, з ким ти маєш справу

Дзеркало розширює, може класно зіграти у вузькому просторі, передпокої, наприклад, а хтось спокійно обходиться без бачення себе на повен ріст. Комусь зручніше передбачити переносне люстерко. Але це як хто любить. Можна так само багато говорити про кольори й все це здебільшого узагальнення. От чорний колір. Одна моя знайома якось сказала, що життя людини починалося в чорному кольорі, маючи на увазі дитину в материнському утробі… Чорний колір – це про безпеку і зручність для акцентів. Круто виглядають матові чорні натяжні стелі. Мене особисто чорний колір розслабляє. Чорна спальня? Шикарно. Чи для кожного? Питання. Або є теза, що червоний колір нагнітає. Я б не зміг розслабитися у червоній кімнаті чи при червоній стіні, але ж це не свідчить про те, що всім іншим він теж не зайде.

Кожен замовник – це як нова книжечка, яку ти починаєш читати. Хтось колекціонує марки, хтось – камінці, інший – обожнює читати. Для кожного хобі потрібно передбачити місце в інтер’єрі. Один переймається, де поставити чи повісити велосипед, без якого він не тямить свого життя. А був у мене замовник, який любив вініл. Нема універсальної поради – де поставити патефон, але є сенс з’ясувати, з ким ти маєш справу. Той чоловік виявився перфекціоністом, чутливим до дат. Йому було б важливо і приємно, якщо платівки розташувалися хронологічно. І я зробив це для нього. Тому крім технічних моментів, треба ретельно вникати, чим живе замовник.

Наелектризовані незатишним домом люди зриваються на інших

Дім має бути місцем, куди приємно повертатися і де зручно починати день. Як би банально не звучало, але вдома людина їсть, спить, відвідує ванну, буває наодинці зі собою, відпочиває. Ті, кого домашній простір пригнічує чи навіює нудьгу, не працюють продуктивно, не відпочивають сповна. Я не вірю в забобони типу “не спати ногами до дверей” чи “не передавати щось через поріг”. Але баланс світла і звуку в приміщенні, вологості і температури  – основа, на яку наверстуються подробиці, властиві конкретно замовнику. Один може жити з  бетонними пошарпаними стінами, графіті і барабанною установкою та кайфувати при цьому, а інший хоче рибок і романтичний світильник-нічник. Одні мої замовники у дворівневій квартирі на другому поверсі поставили статую Будди і облаштували open space для медитацій. Це їхнє життя і їхній простір. Бачиш, ми живемо в такий час, що мрії можна моделювати і втілювати.

Я вірю, що місця володіють енергетикою, а будинки вміють розповідати історії

Часто гуляю пішки. Навіть спілкуватися подобається значно більше “на ходу”, ніж сидіти в якомусь закладі. Так вже сталося, що коли я надворі, то погляд приваблює архітектура. Люблю роздивлятися будинки, різну фактуру, деталі. Деталі дуже важливі. У Луцьку люблю відпочивати на лавочці біля будинку Голованя. Знаю його особисто ще з часів коледжу. У нього спокійно, попри те, що місце так і промовляє до тебе про характер його власника.

Під час прогулянки нас застав дрібненький дощ, проте неквапливий темп нога-в-ногу не змінився. Ми навіть зупинилися, задля кадру. На початку зустрічі домовилися, що як тільки Станіслав зауважить щось, що хотів би сфотографувати, я одразу передам йому фотик. Цей момент настав:

 

Наскільки в сьогоднішній архітектурній справі пов’язані вік і досвід?

Вік трохи відіграє роль, але некритично. Ясно, що коли тобі 16-17, то книжкових знань чи того, що ти піддивився в інтернеті, мало для втілення крутих ідей. Треба практичний досвід. А скільки вже хто його накопичує – залежить від людини. От Юліан Чаплінський став головним архітектором Львова у молодому віці, ще в 2010 його визнали архітектором року. Проект Центру Шептицького – його розробка. Кожне завдання щось дає для твого розвитку.

Як відпочивають архітектори?

Утікають туди, де нема архітектури. От є будівлі, люди, повно побутової штуки, що тебе тисне, а ти вирушаєш у гори. Там нічого цього нема. І всілякі проблеми просто йдуть з голови. В кожному місті можна знайти ту точку, де класно, але все одно місто повне людей. В мене є така штука, що я переймаю людський стан, напряг. Не надто емпатійний, але все ж це впливає. Тому подобається відпочивати там, де ти фізично виснажуєшся, от як при сходженні на гору, і після відчуваєш кайф. Маю особливі спогади, пов’язані з цим.

Спілкувалася і кадрувала миті Ярослава Савош

“Досить уже сексу і скандалів” – Катерина Павлів

“Зосередженість вирішує більше, ніж сила” – Ярослав Вітер

“Моделювання – це своєрідна медитація” – Станіслав Пашкалян

Популярне

Facebook

To Top