Інтерв’ю

«Коли погані борються зі ще гіршими, нейтральність не пройде» – Андрій Лучик

Інтерв’ю

«Коли погані борються зі ще гіршими, нейтральність не пройде» – Андрій Лучик

Вивчав міжнародні відносини, в журналістику прийшов у 2003, коли з офіційних інституцій сайти мали лише міськрада (приблизно чотири версії назад) і ОДА з новинами в стилі «відбулася нарада, взяли участь [прізвища], обговорили актуальні проблеми сьогодення». У 2016 виграв суд проти управління юстиції, коли не дав спокою відмові у відповіді на інформаційний запит. 

Його звуть Андрій Лучик, як свій недолік називає рису: «Я довго думаю і повільно говорю», проте на дотепність і цікавість це не впливає [дозволяю собі оцінкове судження, адже редактор «Конкурента» дав добро на суб’єктивне].

Що вас мотивувало займатися журналістикою у студентський час?

Це була перша постійна серйозна робота, яка мені сподобалася. Те, чим я займався потім, хоч і виходило за межі інформаційних комунікацій, але все ж було дотичне до кола інтересів. А в старших класах мав за моду читати «Дзеркало Тижня». Почитав, незнайомі слова до словничка додав, з’ясував. Вміння вчитися – знадобилося в журналістиці також.

Як ви тоді добували новини?

Своїми ногами, ніяких «інтернетів» не було. Жорстка прив’язка до випуску, що містить чотири новини. На день могло бути новин 12. Бігати на події, вишукувати коментарі. Звідси пішла корисна навичка сортувати за темами інформацію. Крім того, для бізнес-новин потрібно було обдзвонювати підприємців, які доволі неохоче йшли на контакт. Пізніше я був кореспондентом Інтерфакс-Україна. Після університету кілька років працював на різних комерційних фірмах, звідки отримав досвід корпоративного бачення. Мав газету «Хроніки Любарта», на початку 2016 потрапив на «Конкурент», де і нині є головним редактором. Правда, я прийшов уже в готовий колектив і сайт, тому почав працювати в умовах, де деякі рішення вже прийняли раніше мене.

«Конкурент» себе позиціонує як ділове видання, але стрічка новин не завжди відповідає такому статусу. Наприклад, цитуванням погроз Дані Новарчук у заголовку

Ділова ніша дуже вузька для Волині і ми хочемо розширити межі щодо тем, про які можна писати. Тепер у нас триває перехід від ділового видання до більш інформаційного.

Коли не підтримали ініціативу Андрія Покровського про мультиборди, публікації «Конкурента» складно назвати збалансованими

Ми піднімаємо цю тему з двох причин: це важливо; ми співпрацюємо з Андрієм Покровським. Ще зважайте, що видання, які підконтрольні тим, хто цю ініціативу «завалили», все одно напишуть про це зі свого бачення. Хоча ми подавали й інші сторони в публікаціях. У контексті дотримання журналістських стандартів, я вважаю, у нас збалансоване видання.

А як щодо самої суті конфлікту?

Є хороша ініціатива, але ми її завалимо, щоб зробити комусь гірше. Така неконструктивна позиція мене засмучує. Бо ці люди ділять на біле і чорне: хто не з нами, той проти нас.

Багато в чому дії міської влади нагадують приказку «отморожу себе уши бабушке на зло».

Сама суть конфлікту. У нашій міській раді є умовна депутатська більшість. Люди окремі туди переметнулися, бо їм щось дали, щось пообіцяли, вони переформатувалися, забули про попереднє і прийняли нову реальність. Зараз є два основних табори: умовно «владна» (по рівню держави) БПП і партія «УКРОП». Андрій Покровський намагався займати середню позицію, не конфліктувати, а співпрацювати і з одними, і з іншими. В один момент людям з «УКРОПУ» захотілося, щоб він був беззастережно під ними, без умов. Пам’ятаєте, як було з землею щодо Рівненської, 119.

КП «Луцькі Ринки» – це…?

Це годівничка, щоб підтримувати партію «УКРОП» на наступних виборах.

Як ви ставитеся до присутності мунвартівців і «людей в чорному» на сесіях?

Я вважаю, що це все – демонстрація негативних тенденцій, які відбуваються в Луцьку. Навіть у середньовіччі були якісь правила. Приймаємо незаконне рішення? Окей. Хоча ми знаємо, що воно незаконне, але ви доведіть. Так що ви там сильно рота не розкривайте, бо якийсь тітушка може ненароком дати в лоба. Бо перемагає той, в кого дубинка довша. Наступає ера правового нігілізму. Видання працюють в ідеологічних і політичних рамках. Справжньої безсторонності не буває.  Навіть при виборі спікерів від сторін та експерта спрацьовує суб’єктивна думка. Об’єктивізм – не більше, ніж міф.

Ми ж зараз починаємо жити за правом сильного, а не за силою права.

Тобто навіть подавши сухі факти, журналіст, на ваш погляд, не може гарантувати незаанґажованості?

Можна подати сухі факти, але якщо журналіст переконаний, що інша сторона бреше і має на те докази, то як тут залишатися байдужим? Безперечно, якщо ми робимо розслідування чи пишемо про конфлікт, то дати право висловитися іншій стороні – необхідно. Це щодо набору етичних правил. Вони як інґредієнти. А дозування і застосування вже залежить від автора і конкретно взятого випадку. Ми завжди забуваємо, що є різні журналістські жанри, коли говоримо про об’єктивність у журналістиці. Аналітична стаття і репортаж – це і є думка автора, те, що він пропустив через себе, це суб’єктивно і цікаво. Чому ні?

Коли випустили путівник Луцьком для слабозорих і незрячих, але не облаштували інфраструктуру, це виглядало як тролінг. Яка стратегія в міста, на ваш погляд?

Якась, може, і є стратегія, але конкретно я про неї не чув і не знаю. Чому багато рухів щодо туристичного потенціалу відбувається, але немає прогресу?

Копати яму цілий день і півдня закопувати – отака ефективність і тут

Перш за все, потрібно визначитися: Луцьк є – яким містом? Для закоханих, для зустрічей давніх друзів, для відкриття історичних принад, для занять спортом, для того, щоби скуштувати понад 100 видів морозива? Реклама працює легко. Якщо це місто для наречених, то зробімо гондоли в парку, розвиваймо квітникарство, міські фотозони і кампанію «Зроби коханій подарунок – одружися в Луцьку». Але й інфраструктура має бути така, щоби пара могла провести повний вікенд тут без нарікань, що нема до чого взятися. Потрібно провести інтенсивну стратегічну сесію і вже на це нанизувати фішки.

Коли я була у Вроцлаві, то звернула увагу на гномів

Так, бо в них гном – це символ міста.

В той час як там є сучасний інтерактивний музей Пана Тадеуша (цікавезна місцина про мистецтво та історію), бренд міста підживлюють гноми

Фігурки, карти, ігри, квести, листівки, магнітики – все зосереджене на гномах. Що заважає написати легенди про Луцьк, відповідно до його символів? Те, що Луцьк повинен рости, це однозначно. Але треба мати чітке розуміння: що робити з територією і в центрі, і на периферії. Як це презентувати для мешканців міста і його гостей.

Міський простір безпосередньо пов’язаний з іміджем. У мене, наприклад, і як в лучанки, і як у туристки виникає спротив до тутешнього меморіалу і вказаних чисел

Не бачу нічого лихого, щоб замінити 41 на 39. Для Волині та війна почалася в 1939. Але дуже сумніваюся, що на світогляд людей раптово вплине перейменування вулиць. Це треба плекати змалку. Як виховати демократичну звичку? Діти, в нас завтра каша чи картопля? Голосуємо. Вони проголосували, зробили вибір.

Сьогодні це їхня особиста відповідальність за те, що вони їстимуть завтра.

Ось такий простий приклад. Історію пишуть переможці і політики. Скрізь є сусіди, які хочуть взяти клаптик території. Зараз, коли ми говоримо про війни, більше сенсу мають мізки людей, а не території. Якщо ти контролюєш картину світу й те, що коїться у мізках людей на певній території, то можна не поспішати змінювати кордони – фактично ти вже там володар, ти вже захопив їх. Ми, коли говоримо, про західні цінності і american dream, підтверджуємо тезу про те, що вестернізація пробралася і до наших свідомостей, намірів. Ми таким чином наголошуємо на бажанні бути в Західній цивілізації. Мені ментально зручніше ідентифікувати себе ближче з Європою та Америкою, ніж з Росією. Цього не варто соромитися, достатньо не забувати про національну ідентичність.

Ви цими словами нагадали мені Семюела Гантінґтона

«The Clash of Civilizations»?

Угу

Бо Україна якраз на зламі, тому і страждає. Терени, що належали іншій цивілізації, стали основою, де спалахнув конфлікт.

А географічний детермінізм визнаєте?

Не зовсім. Ось науковці наводять приклад про місто, яке історично перебувало на кордоні Сполучених Штатів і Мексики. Ті самі ресурси, клімат, рельєф. А коли так сталося, що половина міста належить США, а половина Мексиці, з часом бачимо кардинальні відмінності в культурі та інфраструктурі, достатку, навіть криміногенній ситуації. І, відповідно, Аджемоглу і Робінсон кажуть, що географія тут не має сенсу. Вони наголошують на інституціях. На мій погляд, доречніше говорити навіть про суміш трьох факторів, які визначають успіх і рівень достатку в державі: перше – це інституції (хай 75% сили), другий – це культура у широкому сенсі, включно з релігією і традиціями, а третій, може, на 10% залежить від геолокації. Які природа дала ресурси Японії? А погляньте, якого прогресу вони досягли. Зважайте, що в різні періоди одне і те ж розташування мало різну специфіку. На перетині торгових шляхів? Добре тобі, торгуєш. Сусідні держави воюють чи з’явився агресор і обирає іти через твою територію – самі розумієте.

Ви сприймаєте неідеологічні партії?

А як взагалі партія може бути неідеологічною? Вона має задля цього і створюватися, але що в нас є з ідеологічних партій… Комуністи, «Свобода». У «Батьківщини» схожа риторика до соціал-демократів, але це лідерський проект, як і маса інших в Україні.

Я була в Нью-Йорку на час президентських виборів і чула від деяких демократів, що вони голосуватимуть за ексцентричного республіканця, бо не хочуть дати хід соціалістичному популізму Клінтон.

Я ознайомлений із візуалізацією електорату, який на попередніх виборах підтримав Обаму, а на минулих – Трампа. Але бачите, вони формулюють конструкцію, яку розуміють. Соціалістичний популізм. Запитайте пересічного українця про ідеології чи хай дасть критичну оцінку політичній партії і її лінії. Є велика проблема, яка заважає рухатися далі. Справа не лише в недостатній освіченості, а в засиллі патерналізму. Легко написати план із «треба, треба, треба…», часто кажуть «а шо держава мені зробила».

Мало хто розуміє, що держава і є він сам

Корупція починається із філософії «хай зробить хтось, аби не я», а ще з того, щоби владнати особисті справи канцелярським приладдям з роботи, наприклад, курсову роздрукувати з офісного принтера. Списування, домовленості замість взяти на себе відповідальність, навіть якщо це штраф, теж є корупція. І сумно, коли ті, хто претендують на звання політичної еліти, цілеспрямовано скеровують своїх дітей на навчання за кордон і бажають, щоби ті сюди вже не поверталися. Проблеми, що є сьогодні, за років десять не зникнуть. І якщо ми не готові розбиратися з ними нині, то розгрібати це все доведеться нашим дітям.

У руслі геополітики, цікаво, що ви міркуєте про славнозвісне «від моря до моря»

Від Чорного до Балтійського?

Так. Бо чинна політика Польщі, як на мене, такому співробітництву не сприяє

Для початку процитую віконта Пальмерапона. Під час обговорення в парламенті британської зовнішньої політики, він сказав наступне: «У нас немає вічних і постійних союзників. Вічні і постійні союзники – це наші інтереси». Що ми зараз бачимо в світі? Хвилю популізму в різних державах без винятку. І ще тенденція: владу отримують праві. Чи можуть праві миритися між собою? Я думаю, що ні. Сама ідея альянсу правих сил у Європі – це ілюзія. Ті ж самі праві поляки принагідно згадуватимуть про «всходні креси».

Минулоріч я брала участь у інтердисциплінарній конференції про Центрально-Східну Європу. Побувавши у Варшаві, Ченстохові, Войновіцах і Вроцлаві, натрапила лише на двох поляків, які не виявляли експансіоністських настроїв щодо України: один дипломат Ян Парис, інший – парубок Томек, якого цікавить здебільшого діяльність ІДІЛу і арабська мова. Самі ж організатори «чтернастей школи всходнєй жімовей» відверто заявляли, що «Львув то єст польске място».

Так-так. А такий «Львів» є в багатьох державах, бо так складалася історія. Зараз у Польщі правлять, я б сказав, не просто праві чи популісти, а праві популісти. Вони набирають собі політичні бали, але не замислюються особливо про майбутнє. В цьому випадку нам потрібно знайти з поляками реальні точки дотику, що стосуються сучасності та майбутнього, а не конфліктів на основі спільних трагедій минулого. Що ми можемо гарантувати Польщі? Та навіть щоб рускій мір не просочився на їхню територію, а собі поклопотатися про нову зброю для армії чи європейський кредит, економічний проект, що дасть нам робочі місця тут. Співпраця на конкретних домовленостях, де задіюються економічні блага, має толк, навідміну від висловлювання стурбованостей і взаємних образ.

Якщо ми винесемо нашу історію за дужки і зможемо почути одне одного, заради безпечного майбутнього, то й справді є ймовірність, що Україна, Польща і держави Балтії скооперуються як база нового альянсу, актуальність якого давно вже зрозуміла.

 

Спілкувалася Ярослава Савош

“Просто питай себе: кому вигідно?” – Мирослав Ватащук

“Великі розбірки в маленькому Луцьку”. ІНФОГРАФІКА

«Коли погані борються зі ще гіршими, нейтральність не пройде» – Андрій Лучик

Популярне

Facebook

To Top