Інтерв’ю

Держава не фінансує молодь, бо вона погано ходить на вибори, – Захар Ткачук

Інтерв’ю

Держава не фінансує молодь, бо вона погано ходить на вибори, – Захар Ткачук

Коли я чую нарікання на сучасну молодь, то зазвичай списую таке ставлення на конфлікт поколінь і цінностей, адже знайома з багатьма успішними молодими людьми, які не просто розважаються чи вчаться, а й застосовують свої знання та енергію для розвитку рідних міст чи всієї країни. На щастя, у Луцьку молодь може реалізувати свої найкращі якості у різноманітних проектах, акціях, заходах. Одним з хто такі можливості створює, є громадський діяч, голова ради правління ГО «Молодіжна Платформа», директор Молодіжного центру Волині, координатор програм Британської Ради України Захар Ткачук.

Про те чи можливо достойно заробляти у громадському секторі, чому державі не цікаво вкладати гроші у молодь та чим цікавляться молоді волиняни він розповів у інтерв’ю виданню «ВолиньТоп».

Хто такий Захар Ткачук?

Це амбітна молода людина, яка прагне, щоб Українська держава росла в своїх можливостях і у просторі світовому.

Як давно ти займаєшся громадською діяльністю?

Важко назвати точну дату, бо не було такого дня, коли я отримав якийсь такий диплом (посміхається), але можна рахувати, що близько 10 років.

Громадська діяльність не приносить достойного заробітку. Навіщо ти цим займаєшся?

Це брехня, що вона не приносить великого заробітку. Можна маючи дуже серйозний рівень, працювати на різних транскордонних проектах і не тільки в Україні, і можна достойно заробляти чесні гроші. В Україні трохи інша ситуація, в нас чогось прийнято вважати, що громадська робота – це якась неоплачувана робота, це ніби як волонтерство, хоча якщо займатися будь-чим професійно, це має бути оплачуваним. І хочете якості – платіть, не хочете якості – жалійтеся, що все недобре. Тому ця діяльність має приносити гроші. Звісно, що в Україні не так вона вже й добре розвинена, бо є стереотип, але різні фонди, різні міжнародні організації радять Українській державі і соціуму: рано чи пізно ви самі маєте фінансувати свій громадський сектор. Це стосується різних конкурсів проектів, які організовують міські ради, обласні ради, коли дають можливість якусь діяльність робити громадянам, брати відповідальність на себе за те все діло.

Чому я цим займаюсь – бо я вважаю, що це єдина сфера, яка допомагає витягувати соціум, як витягував себе Барон Мюнхаузен за волосся з багна, тому що будь-які державні інституції, особливо, якщо взяти період радянський, говорили про те, що є людина для держави, якщо ми говоримо про риторику Європейського Союзу, демократії, то ми кажемо, що держава для людини – сервісна служба. Але часто громадяни полишені будь-якого ентузіазму самим щось робити, контролювати, тому весь громадський сектор мав би займатися тим, і займається в більшості країнах, що дивиться чи все працює по тих правилах, які були придумані спочатку, коли утворилася взагалі така інституція як держава. Тому мені дуже подобається ця сфера. Тут можна бути вільним, тут можна бути ціннісно-орієнтованим, тут можна робити інноваційні речі, які десь не сприймаються в радикальних організаціях, таких, можливо, як державні установи, це не добре і не погано, така склалася ситуація, що певний консерватизм є в урядових організаціях. А це дуже широке поле для гри, найважливіше, напевно, чому я цією справою займаюсь, тому що від неї видно результати, її можна «поміряти», і коли ти бачиш якийсь успіх від своєї роботи: зміна в людях може бути, може бути якась інфраструктурна річ, яка впливає на людей. Бо для мене громадська робота – це робота для людей, хай би це було через якісь тверді проекти – збудувати лавку – але це все одно для людей і про людей. Тому коли я бачу якісь зміни, коли люди мені кажуть про ці зміни, в мене з’являється розуміння, що так, це правильна сфера, якою треба займатися. Ця сфера не дає нам отупіти, стати сірою масою, яка пливе за течією, але течію все одно хтось визначає, то люди мали б визначати куди ми пливемо разом. Так що це моя сфера, і вона мені дуже подобається.

 

Для мене громадська робота – це робота для людей, хай би це було через якісь тверді проекти – збудувати лавку – але це все одно для людей і про людей.

 

Хочеш сказати, що вона приносить тобі багато грошей?

О, хотілося б так сказати. Багато моїх друзів, колег (раніше я вважав це казкою, а  зараз я це бачу буквально) виїжджають з цієї країни, шукають будь-які способи, щоб отримати постійне житло – Штати, Чехія, Польща. Я раніше думав: та ну, це про когось далекого, ні – це вже про моїх однокласників, друзів. Тому я точно не можу похвалитися, що є якісь дуже великі заробітки, але, в принципі, якщо гарно працювати, то ця сфера може приносити якісь заробітки, і в Україні можна так працювати, але потрібно бути, скажімо так, професіоналом, тоді є якась довіра, є якісь проекти, які до тебе тягнуться. По-простому, я точно не заробляю великих грошей, не маю квартири, машини, щоб сказати: от дивіться це я заробив у громадській сфері. Але я би теж не розчаровував людей, які почують, що громадська сфера – це все бідноття, це волонтерство – це неправда, можна жити достойно, мати на хліб, інколи з ковбасою, якщо постаратися. Ну але, напевно, щоб заробити якісь великі дивіденди, то я радив би людям думати про бізнес (посміхається), бо там, напевно, найбільші заробітки в цій державі.

 

Я точно не заробляю великих грошей, не маю квартири, машини, щоб сказати: от дивіться це я заробив у громадській сфері. Але я би теж не розчаровував людей, які почують, що громадська сфера – це все бідноття, це волонтерство – це неправда, можна жити достойно, мати на хліб, інколи з ковбасою, якщо постаратися.

 

А в ти ніколи не думав про бізнес чи велику політику?

Так, думаю постійно про бізнес, соціальний бізнес. Я не вмію ним займатися, вірніше, ніколи не пробував, але чим більше я працюю громадському секторі, то розумію, що він потребує більшої системності і громада мала б його фінансувати, бо їй в першу чергу вигідно, що хтось контролює органи місцевого самоврядування. У багатьох країнах існує соціальне підприємництво, коли якоюсь бізнес-справою ви забезпечуєте діяльність своєї соціальної ініціативи, і тим самим забезпечуєте собі зарплатню. Ви щось виготовляєте, продаєте, це може бути що завгодно: соціальний хостел, соціальний одяг, коли велика частина коштів йде на підтримку якоїсь соціальної ініціативи. Це дуже поширена практика в країнах Європейського Союзу, в Штатах. У США найпопулярніше зі взуттям було, коли ти купуєш пару взуття, платиш майже як за 2, але друга пара взуття йде в бідні країни Африки. І це все було дуже прозоро, люди купували таке взуття набагато більше ніж звичайне. Тому я думаю про якийсь такий соціальний бізнес, щоби далі можна було системно мати забезпечення на діяльність тієї роботи, бо зараз вона йде більше такими ривками.

Щодо політики, то якогось такого великого прагнення немає, бо політика має бути інструментом досягнення цілей. Моя ціль, щоб громадський сектор в Україні займав більше 10%, тоді створюється критична маса, яка не дасть узурпувати владу, яка не дасть повністю країні впасти в тоталітаризм, диктатуру. Але щоб таку кількість зробити, звичайно, треба мудрі політики, які бачать не тільки як далі виграти на виборах наступних, а думали, що буде з тією країною за якусь енну кількість років. Тому я б не сказав, що маю якісь великі політичні амбіції, але, звісно, хотілося б займати таку позицію, мати політичний вплив (не обов’язково бути депутатом, щоб мати політичний вплив), щоби пробувати розвивати громадський сектор. Але наразі немає виборчого процесу і мене не так цікавить робота в політичних партіях, тому що в мене був такий досвід, мене більше цікавлять соціальні проекти великі, дієві для міста, для області, для України в тому числі, бо я надіюсь, що в найближчому часі буду мати такі речі. Тому про політику коротко скажу, що ця сфера дуже цікава, бо це сфера управління, але вона не має бути самоціллю, це як інструмент, вдасться – ок, не вдасться – можна не бути депутатом, але мати в мільярди разів сильніший вплив, а можна бути депутатом, який піднімає руку, бо так вирішила фракція. То, напевно, я би не хотів бути таким депутатом, просто щоб піднімати ще одну руку за бажанням когось.

Порівняй молодіжний рух на Волині 10 років тому і зараз.

То такі важко порівнювані речі, тоді були інші люди, інші візії, тоді не було війни, в кінці кінців. Весь той рух молодіжний якимись такими ривками відбувається – щось стається в державі глобальне і воно все підіймається, створюється купа організацій, потім їх кількість зменшується. Якщо брати 10 років тому, то, як на мене, було трохи більше всього, як би це дивно не звучало, бо з кожним роком країна розвивається. Але тоді було якось більше таких неформальних андеґраундних рухів, мистецько орієнтованих проектів, зараз чомусь у нас нема великих публічних концертів. Ну це не 10 років тому, але пригадай той самий «Форпост», який робив Колос (музичний проект «Центр модерної української культури «Форпост», в рамках якого з 2006 по 2011 роки у Луцьку та інших містах Волині лідер гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк (Колос) організовував концерти альтернативної музики, – ред.). Пригадай концерт, який робили в ЛГУ (Луцький гуманітарний університет, – ред.), або там, де був кінотеатр «Зміна». Тобто того діла нема і мені здається, що зараз є потреба в таких великих культурних  андеґраундних проектах. Тому в той час було більше ініціативності від самих людей, зараз більше системних рухів, але я б не сказав, що в нас збільшилася кількість громадських організацій дієвих – та сама лишилася, навіть зменшилася. З’явився «Азов», де багато молодих людей – організація, яка в певний момент пішла захищати Україну. Але чомусь я той час бачу таки трохи активнішим в громадському просторі, особливо в різних неформальних рухах.

Я б не сказав, що в нас з’явилося щось кардинально нове крім деяких – наш проект, проект Сергія Дружиновича (керівник Волинського обласного центру військово-патріотичного виховання «Волинська січ», – ред.). В нього є великі бази в Турійському районі, куди можна приїхати з молодими людьми на тиждень-два на перебування. Там є програми навчальні, спортивні, військово-історичні, патріотичні. Таких проектів раніше не було, щоб була база 2-3 гектари з проживанням, це як табір постійно діючий. Це класно, це дуже цікавий новий формат відпочинку. В нас таборів багато проводять на Волині, Альянс багато робить (громадська організація «Національний Альянс», – ред.) , Пласт, я сподіваюся, що цього року ФРІ буде робити, в них освітні табори. Але те, що Сергій зробив бази стаціонарні, це круто.

 

Мені здається, що зараз є потреба в таких великих культурних  андеґраундних проектах.

 

Яким ти бачиш Луцьк через 10 років?

Хотілося б щоб тут було більше людей, які приймають рішення (це я кажу про керівництво міста), які були б трохи більш зацікавлені у розвитку громадського руху і менш заполітизовані. Я не хочу образити когось з теперішніх керівників чи попередніх, але у нас чомусь навіть на місцевому рівні, коли тут в місті дуже важлива господарка: чи у вас тепло в кімнатах і т.д., включаються політичні інтереси, і, як на мене, громадський сектор десь відсовується в сторону. Хоча є проблиски, є класні конкурси проектів.

За 10 років, я надіюсь, що наше місто буде мати чим похвалитися не тільки в історичному контексті, бо ми часто говоримо про Старе місто, а що таке Нове місто? Мені хотілося би більше урбаністичних проектів, проектів для громадських просторів, для комунікації лучан, і хотілося, щоб масштабно реанімували Старе місто. Як не старайся, як не підходь з яких боків, все одно я вважаю, що це десята частина потенціалу того, що воно має. От мені б хотілося приїхати за 10 років, і щоб я бачив у Старому місті купу людей, готелі, кафе, парки, якісь інсталяції, якісь соціальні хаби, щоб туди хотілося завітати, бо там є що робити, бо зараз навіть поїсти нема де там, тому туди й не ходять. І хотілося, щоб діяли проекти, які були б не тільки в Старому місті, а й на інших територіях, щоб розвивалися спальні райони, як майданчики для комунікації громадян. Це все можна робити, так, це потребує коштів, ну але 10 років – це великий строк, можливо, що наступні громадські організації чи місцеве самоврядування якось це питання підніме. Але це точно має бути місто, в якому комфортно жити, і точно має бути місто, де бути стільки ж саме хороших людей, як є зараз.

Зазвичай розвиток і все «життя» сконцентровується в обласних центрах, тоді як маленькі містечка, що вже й говорити про села, залишаються обділеними увагою. Як розворушити невеличкі містечка та села?

Я думаю, що будь-яка тверезомисляча людина хоче мати майданчик для розвитку, хоче більше заробляти, краще жити, це логічні речі. Я би починав з того, що би пробував реанімувати сферу обслуговування для молодих людей, адже якщо в селі й є школа, то вона закривається в 6-й годині, і молодим людям нема там куди піти, нема де комунікувати, нема де реалізовувати свої ідеї, нема навіть де навчатися якоїсь неформальної освіти. Тому, власне, ми дуже багато працюємо з нашим центром над розбудовою сільських просторів для молоді. Це не зовсім молодіжні центри, але це перероблена бібліотека чи будь-яке приміщення, аби воно було віддане молодим людям для розвитку, куди можна завезти освітні програми, тренінгові курси, де можна проводити культурні заходи. Якщо створити такий осередок, то молода людина вже, в принципі, відчуває, що щось в громаді їй цікаво. Зараз є ґранти на це, можна писати, можна шукати, але, звичайно, має бути зацікавлений в тому і сільський голова  чи голова ОТГ. Це комплексне питання, треба багато інших питань вирішити, але от якби ми почали створювати такі центри (а вони потрошки створюються), то можна побачити, що люди починають там більше всім цікавитися, взнають якісь новини, шукають собі роботу. Не факт, що ви їх там залишите в селі, але якщо ми говоримо про те, щоб людина розвивалася, то вона може поїхати і повернутися в село, наприклад, кращим вчителем або вже бізнесменом з грошима, по-різному буває.  Але тут комплексно постає питання відсутності будь-якої роботи в сільській місцевості, відсутності інфраструктури – автобус навіть не їздить – про що тоді можна говорити… про який розвиток. Це дуже складне питання про село, тут в місті важко щось впровадити, а в селі ще тяжче. Хоча я на своєму прикладі бачу (я з сільської території, як і мої колеги), і коли ми почали робити такі простори, зокрема, в Нововолинську є такий хлопець як Павло Медина, який теж цим займається, і зараз в Павлівці пробує таке робити, то якось молодим людям стає цікавіше, вони туди приходять і починають думати трохи ширше – не тільки сьогоднішнім днем, а й завтрашнім днем. Але цього явно недостатньо, поки держава не буде виділяти кошти на молодіжну політику в нормальному розмірі, це все буде на рівні приколу.

По-перше, якщо взяти фінансування, то на одну молоду людину йдуть якісь копійки-гривня в рік. Наприклад, бюджет Міністерства молоді має 100%, а з них, може, 2, а, може, 5% в кращому випадку йде на молодь. То про що говорити? Чому не фінансують молодь? Тому що молодь погано ходить на вибори. Якби молоді люди ходили на вибори, вони були б цікаві політикам, вони би вкладали в них як вкладають у пенсіонерів, бо вони знають, що ті прийдуть на вибори і за них проголосують. Оце велика різниця з ЄС, тому що там молодь активно голосує, і політики вкладають в молодь – будують їм центри, будують їм інфраструктурні проекти, скейт-парки, надають програми по житлу, по першому робочому місцю.

 

Бюджет Міністерства молоді має 100%, а з них, може, 2, а, може, 5% в кращому випадку йде на молодь. То про що говорити? Чому не фінансують молодь? Тому що молодь погано ходить на вибори.

Але ж політики просто підкуповують пенсіонерів, вони ж не вкладають гроші у їхній розвиток…

Ну давай подивимося так: Департамент соціальної політики, який працює з пенсійним населенням, переважно, – 100 людей працює тільки у Луцьку, Департамент сім’ї молоді і спорту – молоддю займається 2 людини. Тобто видно пріоритетність у державі. Держава це хто – це політичні партії, які керують згідно зі своєю ідеологією, якщо вона в них є. Тому це не зовсім купівля. Янукович коли був при владі, то зробив Центр соцслужб, який займається малозабезпеченими людьми, і він взяв його і помножив на 2 в кількості працівників. Хороша ідея, крута ідея, це добре і правильно, але потім тим людям не вистачало зарплати. Напевно, це робилося під вибори, ніби: от ми допомагаємо малозахищеним, малозахищеними легше керувати, бо їм треба допомога і вони проголосують.

Подивитися останні опитування, то молодь щороку ходить все менше і менше голосувати, через те, що а) немає кандидата, б) не бачить в тому змісту. А я би, якби був на місці бізнесмена, не вкладав би в той бізнес, який не приносить прибутки. Це можна перенести й на політику, якщо хтось не приносить голосів кандидату, то для чого вкладати гроші… легше вставити вікна у своєму мікрорайоні, там де балатуєтесь чи дорогу поремонтувати, от тоді за вас проголосують. А молода людина – це таке дерево, яке треба довго підливати, воно не виростає миттєво, нема швидких результатів, треба дуже довго працювати, щоб в цій людині щось змінилося – рік-два-п’ять – по-різному буває. Молодість – це період соціалізації, коли людина визначається з цінностями, з пріоритетами, ким вона буде, як вона буде, визначає що вона любить. Якщо в той час закласти правильну концепцію, то людина буде виростати кращим громадянином, ніж могла би вирости.

 

Подивитися останні опитування, то молодь щороку ходить все менше і менше голосувати, через те, що а) немає кандидата, б) не бачить в тому змісту.

 

Ну але вже маємо, як маємо. Маємо ту ситуацію, що молодь фінансують по залишковому типу, і навіть менше ніж культуру. Культура теж у нас фінансується так: от залишилися гроші, дайте гроші концерт зробити. Ну правильно-неправильно – дискусійне питання, я не спец в культурі, але точно знаю, що якщо молодіжну політику в області, в Україні фінансують на рівні 1 гривня – 1 молода людина в рік, ну то навряд чи можна зробити щось дуже круте, ви не побудуєте жодного центру великого гарного, як в ЄС, ви не проведете серйозних програм по кредитуванню житла чи першому робочому місцю, що дуже є важливим для молодих людей, бо робота всіх хвилює, і наш тотальний виїзд закордон спричинений, звичайно ж робочими місцями – люди хочуть більшу зарплату. Тому нема швидких результатів, і я вважаю, що політики роблять величезну помилку, коли не фінансують молодіжну політику, або фінансують її так, аби відстали.

 

Якщо молодіжну політику в області, в Україні фінансують на рівні 1 гривня – 1 молода людина в рік, ну то навряд чи можна зробити щось дуже круте, ви не побудуєте жодного центру великого гарного, як в ЄС, ви не проведете серйозних програм по кредитуванню житла чи першому робочому місцю

 

Є ще проблема, звичайно, що бракує професіоналів, які б могли працювати з молоддю, бо їх теж мало навчали, тільки зараз почали якісь програми робити державні – «молодіжний працівник», коли тебе вчать професійно працювати з молодою людиною, ти вивчаєш психологію молоді різновікову, методи, методики, інструменти отримуєш якісь що можна робити. Молодь теж неоднорідна, є молодь, яка має ризик кримінальних злочинів – це одна методика, є молодь, яка суперуспішна, яка виграє всі олімпіади – там зовсім інша методика. В нас держава любить працювати з тими кому найгірше і з тими кому найкраще, а 90% тих, які опинились десь по середині, з ними має щось статися – або з ними все буде погано, тоді в них будуть пільги, або щоб вони всі стали геніями, а так не вийде. Так що маємо страшну проблему, називається вона «недалекоглядність» політичних лідерів, бо вони приймають рішення про гроші, про все. Виражається вона в тому, що дуже мале фінансування… а про село… хто думає про молодь у селі я не знаю (іронічно посміхається). Ну наші громадські організації думають, можливо, міністерство думає. Але якщо думка не прикріплена фінансами, ну тоді ок, тоді та молода людина або виїжджає в кращому випадку, або спивається чи влазить в якісь кримінальні пригоди, бо хотіла більше заробити.

 

В нас держава любить працювати з тими кому найгірше і з тими кому найкраще, а 90% тих, які опинились десь по середині, з ними має щось статися – або з ними все буде погано, тоді в них будуть пільги, або щоб вони всі стали геніями, а так не вийде.

 

Нефінансування стратегічних напрямків буде приводити до того, що країна буде старіти, буде купа старих людей, а молодь буде їхати закордон. Явно, що молодь їде економічно вигідна, і пенсіонери перестануть отримувати пенсію, бо не буде з чого прибутку робити. Це теж не швидкий процес, але щороку він, як на мене, стає трохи серйознішим, бо я не бачу, наприклад, великого поступу вперед. Я не знаю чи Петро Олексійович Порошенко робив коли-небудь зустріч з молоддю. Як би це не звучало, але той самий Путін, який воює з половиною світу, з нами в тому числі, робить для видимості якісь форуми з молоддю, ясно, що слухає підставні проблеми з підставними вирішеннями, але хоча б імітує видимість, що він працює з молоддю. Я поки не бачив, щоб наш Президент звернув особливу увагу на молодь, зустрівся з нею, можливо, по-чесному послухав її, збільшив, наприклад, в 5 разів бюджет Міністерства молоді чи дав якесь розпорядження, щоб збільшилися бюджети тут на місцях – обласні і міські, бо вони мізерні, якщо поділити їх на кількість молодих людей. Кожна область в середньому має 25% молоді економічно вигідної державі. Така от інвестиція.

Захар Ткачук з громадським діячем, координатором «Школи медіа-патріотів України» Євгеном Бондаренком

Чим живе сучасна волинська молодь?

Важко сказати за всю молодь, бо це теж дуже різна неоднорідна структура. Є різні молоді люди, і ніколи не треба їх уособлювати одним цілим. Я вже сказав, що є молоді люди, які виграють олімпіади, суперуспішні, є такі, в яких, на жаль, склалася криза, і є десь процентів 90 – прості люди, які не мають особливих звершень чи проблем. Говорять зараз про теорію поколінь, кажуть, що зараз є покоління «Зет», яке дуже цінує свободу, яке відчуває себе людьми світу. Але якщо подивитися на нашу область, то в нас принаймні  непоганий відсоток людей молодих, які спробували волонтерити хоч раз, два, три для АТО чи не АТО, але щось таки вони старалися робити, і я бачу якусь зацікавленість в громадському русі, і вони принаймні цікавляться як та держава пробує існувати.

Як на мене, то тим, з якими ми працюємо, дуже цікаве спілкування, їм бракує спілкування неформального, нешкільного, не на уроках чи перервах, а поза межами навчальних закладів, обговорити якісь серйозні теми. От зараз в нас збираються клуби і я зробив висновок, що їм подобається спілкуватися  про будь-що, грати в ігри, тусуватися. Цього їм бракує, якби було більше відкритих просторів районних: на 40-ому, на 33-ому, називайте їх хабами, центрами, як хочете, аби туди можна було прийти, і там було гарно, і можна було б щось робити. Я думаю, вони були б забиті молоддю при правильній ще адміністрації, щоб це не кінчилося швидко.

Дуже наша молодь активно перебуває в пошуку відповідей на питання майбутнього і роботи. Ми проводили таке дослідження про молодь Волині, в нас є інфографіка, в нас є дані, і от молодь сказала, що їх дуже цікавить як можна реалізувати себе і свої амбіції в Луцьку, і в області, де можна знайти хорошу роботу, де можна знайти якісну зарплату. Ясно, що є така річ, як інколи неадекватний запит – закінчили вуз і зразу хочете велику зарплату. Про роботу завжди йде мова, але ніхто не забирав розваги – подивитися на клуби, культурні заходи, то вони зараз ну не забиті, але багато молоді туди ходить. Це вічна тема, вона завжди буде цікава для молодих людей – мистецькі заходи, культурно-масові заходи.

Ти був закордоном і бачив як працюють молодіжні громадські організації там, зокрема у Великобританії, Штатах. Поділися враженнями.

Та дуже класно працюють (посміхається). Це крутий рівень, багато з них працюють системно уже багато років професійно, і це дуже класно, тому що в нас організація з’явилась, щось там три дні проіснувала, потім розчарувалася, і забула про те, що мріяла, щоб місто було чистим, наприклад. Не існує таких, як на мене, серйозних варіантів державної підтримки інституційних, тому що кожна організація хоче мати офіс, мати якісь зарплатні, купити техніку, а в нас це ніхто не хоче фінансувати – шукайте самі. Тому переважно організації, як на мене, розвалюються через цю причину. Те, що я бачив у країнах ЄС, в Штатах, там дуже зацікавлена влада в першу чергу, щоб громадські організації були сильні. Чому? Бо влада розуміє, що вона частину функцій не може якісно виконувати, така сама і в нас ситуація – місцеве самоврядування, органи урядових організацій не можуть виконувати всі завдання якісно, було би простіше віддати це професіоналам на аутсорсинг, наприклад, коли ви замовляєте в громадської організації зробити якийсь певний вид послуг (соціальне замовлення називається). І ті організації прекрасно живуть на тих соціальних замовленнях, вони мають зарплатні з державного бюджету, вони виграють ще ґранти, але вони якісно виконують цю роботу, бо вони на те заточені, на вузький якийсь профіль, хай це буде робота з молоддю, яка має розумові відхилення, наприклад. Ми можемо настворювати 115 державних інституцій, але їх треба всі фінансувати з бюджету, це тягне податки і не факт,  що є успіх, громадські організації частіше ж вільніші у своїй діяльності, звільнені від всякого бюрократизму, і можуть професійніше виконувати ці речі, не всі, в Україні небагато таких. Але мені сподобався цей формат співпраці, коли держава замовляє послугу, але за неї платить грішми платників податків, і всі задоволені в цьому контексті.

Громадський сектор там дуже добре розвинений, звичайно що він підтримується багатьма людьми, дуже розвинене донування, а в нас люди не звикли підтримувати грошима громадські організації. У нас був такий вибух, коли підтримували військових, і це добре, але є організації, які 5 років чи 10 займаються екологічними проектами, їм постійно не вистачає грошей, і ми чомусь, можливо, через недовіру, можливо, через незнання не донуємо їхню діяльність. Так от в тих країнах, де я був, це вже нормальна практика переказувати фінанси на рахунок тих організацій, якщо вони діють професійно, публічно звітують, показують на що всі витрати пішли. Оце теж класний варіант. Держава шукає мільярди механізмів як організаціям допомогти. Є так званий формат «ендавментів» (англ. endowment — пожертва коштів чи майна певній інституції, – ред.), коли у державний банк кладеться мільйон доларів, євро чи гривень і перед тим оголошується конкурс, на який подаються громадські організації, вони виграють той мільйон, але він для них закритий, вони живуть на його відсотки. Якщо це державний банк, то ці гроші не йдуть нікуди, вони так само є в державі, так само ходять і приносять плюси, але відсоток від того йде на організації і їхню роботу, з тих грошей можна що завгодно оплатити. Ми колись пробували ту ідею в нас зробити, то Мінфін сказав, що це страшно, покрадуть ті гроші, що це все неправильно, хоча тут вже ж ви не віддаєте півбюджету. В інших країнах держава відчуває цінність громадського сектору і всіляко намагається його підняти.

 

В інших країнах держава відчуває цінність громадського сектору і всіляко намагається його підняти.

 

У проектах Молодіжної платформи часто беруть участь іноземці, крім того у Молодіжному центрі працює волонтер Корпусу Миру Елісон Стоунер зі США. Що вони говорять про наше місто?

Для них, в більшості, це дуже нова культура і якщо вони тут надовго залишаються, то мають якийсь період адаптації, коли вони вчаться комуні кувати, купувати щось в магазині, ходити по наших дорогах, розуміти свята, коли і центрі люди щось роблять. То, власне з нашого спілкування з нашим волонтером і не тільки, бо інколи в нас бувають приїжджі іноземці, які на коротший термін приїжджають або на якийсь проект, або на якийсь обмін чи на якусь роботу, то всі дуже цікавляться і Старим містом нашим, і тим як тут молоді люди спілкуються між собою. Зазвичай то якісь такі приємні, захопливі відгуки про місто, кажуть, що воно тепло, що воно їм приємне, але, звичайно, ми пробуємо створювати таку атмосферу для них. Ось, власне, наша американка відзначає, що дуже комфортно їй проживати – все зрозуміло, все логічно, не таке воно й велике. Але якщо брати молодих людей зі США, то для них все дуже по-новому, тому що в них міста по 200 років мають, може, 300 плюс-мінус, а в нас 900 років, і вони таких речей як замки не дуже то й бачили, тому для них це особливе відкриття – такі старі будівлі. Вони найбільше цікавляться історією, культурою, традиціями. Але приємно так само приймати молодих людей з країн ЄС або країн Близького Сходу, в нас такі теж були, то їм була цікава найбільше культура – а чому люди роблять те, а чому вони в неділю стоять, а що то за будівля, а чому людно тут, а тут нікого немає.

Захар Ткачук з Євгеном Бондаренком та громадською діячкою Мариною Хромих

Назви 5 своїх проектів, якими ти пишаєшся найбільше.

Ну, власне, напевно, той самий Молодіжний центр. То такий досить хороший проект, який нормально більш-менш працює системно.

Мені імпонує проект нічного кіно («Lutsk Night Cinema», – ред.), ясна річ, що він вже давно трансформувався, ним займаються інші люди. Але мені дуже хотілося вигадати для молодих людей варіант якогось культурного, мистецького відпочинку масового без алкоголю або будь-яких наркотичних речовин. І мені подобається те кіно, ми почали його робити на стадіонах, де багато людей, це було дуже захоплююче, і той проект живе вже 5 років. Якщо 5 років живе проект, значить щось в ньому є цікаве. Тому це другий проект, яким можна гордитися, і я думаю, що влітку знову лучани зможуть приходити і разом проводити час інтелектуально. Це не значить, що вони розв’язують задачки з математики, це значить, що вони дивляться правильне кіно з ціннісно-орієнтованою складовою, комуні кують між собою, знайомляться не в барі, не під час алкогольних посиденьок, а в обстановці романтичного вечірнього вечора.

Хочу відмітити проект (не зовсім він мій, але в нас багато організацій і ми ділимося проектами) «Login Lutsk» – це замапована база громадських організацій, різного роду просторів, громадських активностей міста Луцька. Коли людина шукає якусь організацію, де вона знаходиться, або шукає собі нову можливість, де можна поволонтерити, чи є організації в Луцьку, які займаються, наприклад, бездомними тваринами, і на тому сайті цю інформацію можна знайти. Мені він дуже помічний, хоча він ще в бета-версії, ще тестується, і ми ще так багато організацій туди не внесли як хотіли, але це класна перспектива – нарешті є в одному місці все, що можна шукати про громадські рухи нашої області і міста. Я думаю, що з часом сайт розвинеться, там будуть напрямки такі як блоги, якісь дописи різного роду, новини, можливо, про конкурси проектів, там є вже афіша заходів некомерційного характеру. Цей проект я теж вважаю успішним, він дієвий.

Ще можу трохи похвалитися – є в нас такий захід, він щорічний, називається «Міжнародний молодіжний форум». Ми любимо нашою організацією проводити масові заходи, які мають певні візійні завдання або когось чогось навчити, або в чомусь переконати, або послухати просто розумних людей на певну тему. Не завжди приставка «міжнародний» доречна, тому що не завжди так багато іноземців, як хотілося б, але так вже пішло з першого дня. Класний захід, раз в рік, переважно це осінь, ми збираємо молодих людей з міста, області і пробуємо з ними говорити на якусь тему: або щось їм розповідати і шукати разом якісь спільні шляхи впливу чи вирішення, або від них отримувати якусь інформацію по тому чи іншому питанню. Не так багато в нас в Луцьку відбувається масових заходів, особливо форумів, де тебе можуть почути. Зазвичай форум – це коли тобі хтось щось розказує. Ми любимо так, щоб люди між собою більше спілкувались, знайомилися в сітовому кафе, інших форматах групової роботи. Тому маю певну гордість за той проект, але він лише раз в рік відбувається і трохи затратний матеріально, тому ми так стараємося по можливості його робити якісно, але не зачасто, щоб не втратити можливість його ресурсно гарно забезпечити.

І напевно похвалюся проектом нашої колеги Олени Кравчук, вона ним займається 90% часу, ми десь там помагаємо збоку, куруємо і дивимося, щоб він не загинув. Це проект, який стосується вживаного одягу – Соціальні контейнери міста Луцька. Це чудова ініціатива, не нова, це те, що давно вже існує у світі, так звана «гуманітарка», вона, в принципі, так і створюється – коли люди збирають одяг і одне одному його передають. Але якось в нас це чомусь не заходило – ми купували гуманітарку на Старому ринку чи якомусь іншому ринку, але не думали, що в нас є можливість це діло збирати і віддавати тим, хто цього потребує. Тому в нас це біль-менш вийшло, наші контейнери завжди набиті тим одягом, його Оленка передає і в АТО, і передає малозабезпеченим, і передає сиротинцям. Успішний, на мою думку, проект і він, знаєш як кажуть: «він попав», він ціннісно-орієнтований. Я не думав, що буде так багато одягу, а коли в нас постали такі проблеми як нам вивозити контейнер не щодня, але майже щодня і люди навіть почали класти біля контейнера речі, коли він повний. Тому ми мали проблему не таку, що чомусь проект не існує, а навпаки – в нас забагато одягу, і треба 300 разів подумати куди його правильно здати, щоб він мав користь. Він не такий великий, це всього два контейнери, це гараж в Старому місті, де з ідеї Оленки вона вирішила роздавати речі прямо з контейнера. Туди приходять і внутрішньо переміщені особи, малозабезпечені сім’ї, це на території  Територіального центру соціального обслуговування., люди вибирають собі речі за потребою. Поки що немає якихось складних механізмів – на вагу чи по кількості речей, але дуже класно, коли ти бачиш тих людей, з ними спілкуєшся і відчуваєш, що їм справді треба цей одяг. А в кожного з нас, як виявляється, є купа одягу, який не потрібен, і ми думаємо як би то його викинути, що з ним зробити… можливо, ми б і передавали комусь його, але нам треба був цей посередник. От якраз в цьому питанні потрібен посередник – щоб хтось забрав одяг і я вірив, що це піде на благо. Цей проект, я дуже надіюсь, що буде рости, він потребує зараз рук – буквально людей, буквально волонтерів, буквально ще команди для Оленки, тому що наша організація має ще проекти і нам цікавіше починати нові, це логічно, але ми дуже вболіваємо, щоб цей проект не падав. Тому запрошуємо людей, «Соціальні контейнери» є у Фейсбуці група, там завжди Оленка пише, що треба волонтери. Було б чудово, якби люди долучалися до цього всього діла, бо здати речі – це одне, але хтось їх має перебрати, розкласти по розмірах, подивитися в якому вони стані, і подумати куди це можна завезти, кому це може бути потрібно.

 

Я не думав, що буде так багато одягу, а коли в нас постали такі проблеми як нам вивозити контейнер не щодня, але майже щодня і люди навіть почали класти біля контейнера речі, коли він повний. Тому ми мали проблему не таку, що чомусь проект не існує, а навпаки – в нас забагато одягу, і треба 300 разів подумати куди його правильно здати, щоб він мав користь.

 

Ну напевно цих 5 проектів, тому що один проект ти любиш за одне, другий проект тебе захоплює. Любиш їх як дітей, спостерігаєш їхнє народження, і надієшся, що ти не побачиш їхньої смерті (сміється, – ред.).

Дай кілька порад як не змарнувати свою молодість.

Можливо, будуть якісь пафосні речі, але про це варто говорити – про час. Люди чомусь дуже не цінуються час, а це єдиний ресурс, який не можна повернути, якщо гроші якось можна заробити, щось можна купити, знайти, то якщо ви профукаєте час, ну то, напевно, ви його не вернете, і, можливо, ви не задумуєтесь про час сьогодні, але коли вам стає більше років – більше років, то починаєш вже дивитися назад. Коли тобі 15 років, ти ще не дивишся назад, бо ще того немає бекґраунду. Хотілось би щоб молоді люди трохи починали свій час раціонально використовувати, я не кажу тільки для свого саморозвитку чи для розвитку суспільства, а так щоб цей час потім пішов їм на славу, приніс якісь плюси. Я дуже шкодую, що в певний час я не отримав права водійські, коли в мене на це була можливість і час. Я дуже шкодую, що не взяв участь у багатьох речах, які треба було взяти – в навчаннях, ще в чомусь, і коли вже приходить цей момент, розумію, що от тоді ж то це можна було зробити, весь рік був такий. Тому така порада, щоб молоді люди не гаяли свій час і якщо відривались, то на повну, якщо вчились, то серйозно, якщо розбудовували Україну, то теж це робили серйозно і на повну. Не втрачайте час, бо він дуже швидко біжить і кінчається.

Друга порада – треба говорити про мрії. Є в кожної людина якась мотивація щось робити, хтось мотивується тим, що якщо я це не зроблю, то буде погано, я вважаю, що треба мотивуватися тим, що якщо я це зроблю, то буде добре. Дуже хотілося б щоб людей вели мрії, до них треба йти, можливо, не прямою дорогою, можливо, інколи зупинятися, можливо, іноді повертати вліво-вправо, але мрійте, бо мрії вас штовхають на якісь великі речі серйозні. Якщо ці мрії забувати або думати, що це нереально, ну тоді навряд чи будуть народжуватись якісь генії, які поведуть цей всесвіт на ближні планети чи вигадають якісь нові філософії. Дуже хотілося б щоб люди почали мріяти і щось робити для тієї мрії, мріяти недостатньо, важливо почати щось робити – ти робиш перший крок, далі вже легше. Так що як казав Богдан Гаврилишин (видатний український економіст, громадський діяч, меценат, – ред.): «мрійте і дійте.

Ще скажу, напевно, про Україну, бо я себе вважаю патріотично налаштованою людиною: я дуже просив би і радив би свій патріотизм проявляти. Бо в нас якось так складається, що на словах ми дуже любимо Україну, а коли треба це показувати, то не надто воно проявляється. Дуже хочеться, щоб почали проявляти любов до тієї країни, якою б вона не була, ми можемо довго жалітися на корупцію, бандитів чи ще щось, але так як би якщо добрі люди не йдуть в політику, то йдуть погані, якщо добрі люди не починають робити хороші речі, то погані починають їх робити. Хотілося би більше активності від українців, і порадити і собі і їм проявляти патріотизм в банальних речах – допомагати один одному, не поширювати зраду, а шукати перемогу, і цим якось мотивувати людей, шукати якісь хороші практики і підтримувати талановитих людей. От мені бракує між українцями такої любові один до одного, ми інколи хочемо вилізти  наверх, а тих всіх отак попхати руками навколо себе, навпаки побажав би побільше любити українців, бо не так вже нас багато, як здається, тим більше багато виїжджають, шукають кращої долі в інших державах і мають на це право.

Розмовляла Зю Побережнюк

Держава не фінансує молодь, бо вона погано ходить на вибори, – Захар Ткачук

Популярне

Facebook

To Top