Луцьк

«Боротися – модно. Тут працювати треба, а не боротися» – Олексій Веремійчик

Луцьк

«Боротися – модно. Тут працювати треба, а не боротися» – Олексій Веремійчик

Суспільству властиво сприймати чиновників з негативом. Мов налаштування «за замовчуванням», спрацьовує асоціація «чиновник – це політик, який тринькає бюджетні кошти». «Я чиновник» – каже Олексій Веремійчик. З його вуст слово «чиновник» наповнене спокоєм.

Очільника департаменту сім’ї, молоді та спорту Луцької міської ради на подіях чутно без шпаргалок і од міській владі. У товстелезній зеленій папці міститься графік заходів, директор департаменту знає подробиці кожного. Про молодість, правила життя і, звісно, роботу Олексій Веремійчик повідав у інтерв’ю ВолиньТоп.  

 

Ви часто всміхаєтеся. Це вияв того, що ви доброзичлива людина?

Напевно, це видає те, що я щасливий. Коли відчуваєш сенс у тому, чим зайнятий, хочеться занурюватися все далі й далі. Мене мотивує це місто, включно з його негараздами, які кортить вирішити. Подобається моя робота і люди, з якими працюю.

Бачите себе на цій посаді у довгостроковій перспективі?

Думаю, на все свій час. Поки в мене такий період, що я віддаюся цій роботі і отримую задоволення. Я молода людина, тож працювати з молоддю також у насолоду. В мене гарна сім’я, на моїх очах розвивається представниця зовсім нового покоління (донечці Олексія Веремійчика – 5 років, ред.). Дуже чекав, коли з нею можна буде домовлятися. Ось цей час настав. Це неймовірна втіха. Хоча, звісно, доки донька виросте до участі в громадському секторі міста, департамент точно очолюватиме хтось інший.

Який основний мотив передасте наступникам?

Наразі департамент стрімко підвищує планку. Ми зважаємо на минулі події, плануємо майбутні, скрупульозні в діях теперішнього. Нам вдалося створити середовище професіоналів, кожен працівник не схожий на іншого, але нас об’єднує любов до міста, властивість прагнути нового, вміння дивуватися і бажати більшого. Хочеться, щоб ті, хто перейматимуть діяльність в цьому підрозділі, ставили до себе не менші вимоги. Я щаслива людина, яка працює на своєму місці. Можу заприсягтися: коли відчую, що прийшов на роботу через силу, що мені це за баласт, я тої ж миті напишу заяву на звільнення. Таке скрутно навіть уявити.

Що потрібно повсякчас пам’ятати, працюючи з молоддю?

Бути максимально налаштованим на комунікацію і навчатися від тих, з ким співпрацюєш. Як тільки перестаєш бути «в темі», цікавитися новим, бути усвідомленим у змінах, ти стаєш одноманітним, а значить – нецікавим молоді. Це більше про мій настрій. Нам вдалося спростити бюрократичні процедури для громадських організацій. Сам розумію, як тяжко питання документів, заявок і дозволів дається активістам.

 

У юності вас вирізняла риса, що нині стає у пригоді на цій посаді?

Справа в тому, що у шкільні роки я брав участь у всіх можливих спортивних заходах. Цікавився, як можна пов’язувати знання з різних наук і знаходити у цьому практичне значення. У студентський час заявив про себе як громадський активіст. Тому, будучи по ту сторону, я добре розумів актуальні теми і запити, знав, як це працює у моєму середовищі. Прийшовши сюди, я вже добре вмів спілкуватися із молоддю і громадськими організаціями, розпізнавати їх проблеми і разом відшукувати варіанти вирішення.

З таким бекґраундом ви – людина результату чи радше процесу?

Звичайно, це ідеально у короткі проміжки часу реалізувати те, що вважаєш за доцільне. Наприклад, дуже інтенсивно вмістити все в один день. Іноді рахуєш годинами, скільки яка діяльність забере, але тайм-менеджмент простий у теорії і далеко не завжди такий же однозначний в дії. Практика свідчить, що для досягнення результату потрібно докладати зусиль, а відтак і часу. Звісно, додається супутній фактор, я б назвав це реакцією середовища: наскільки воно сприяє чи чинить спротив.

Спроектуймо це на Луцьку міську раду?                                                   

Наприклад, наскільки вдається співпрацювати з іншими структурними підрозділами міської ради, координувати роботу безпосередніх колег, наскільки авторитетно виглядає комунікація з громадським сектором і головне, як вона спрацьовує далі. Мені пощастило, що у нас є дуже гарна команда.

Розкажіть про команду докладніше?

Маємо два відділи: сім’ї та молоді; фізичної культури та спорту. Також у нас в підпорядкуванні є чотири комунальні заклади: Центр національно-патріотичного виховання, Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву плавання, «Спорт для всіх» і ДЮСШ № 3.

Чим би ви продовжили речення «на сьогоднішній день велика частина моєї роботи…»

Є адміністративно-менеджерською. Потрібно забезпечувати кращу організацію спортивних закладів міста, сприяти тренерам федерацій, щоб займатися з вихованцями було зручніше і приємніше. На сьогодні мені доводиться багато чого вивчати, щоб могти виконувати свою роботу не просто гідно, а так, щоб мати справедливі підстави очікувати на успіхи. За одну ситуацію неможливо стати профі у питанні, яке довелося розв’язати, але морально перед собою ставлю завдання працювати ефективно.

Як ви сприймаєте критику у робочих питаннях?  

За кожною людиною стоїть певна історія. У роботі департаменту сім’ї, молоді та спорту, звісно, трапляється багато ситуацій. Не до всього можна бути готовим. Я керуюся правилом, що не можна висловлювати жорстких зауважень нікому, доки ти не станеш фахівцем у згаданій сфері. Не люблю голослівних суперечок. До проблемних питань потрібно підходити тверезо, добирати факти, розраховувати фінансові показники і обов’язково зважати на те, скільки часу минуло і в яку перспективу той чинний стан речей може перейти. Тому я завжди відкритий до конкретних зауваг та пропозицій.

Буває, що берете паузи?

Під напливом інформації і великого об’єму роботи, можна трошки помилятися. Завжди є емоційний фактор. Тому так, іноді корисно пригальмувати, ще раз оглянути проблему і поміркувати про неї більш зосереджено. Обставини спонукають сучасну людину до швидкості, але ж не завжди ота, так звана, найпряміша дорога є правильним вибором.

Пауза – це більше про повторний аналіз чи є ще щось?

Пауза – це також про вміння слухати. Цільова аудиторія департаменту – дуже чутлива до змін і прагне бути почутою. Ми разом робимо вчинки, що мають відгомін у майбутньому. Спілкування допомагає, особливо, коли потрібно поглянути на питання, так би мовити, свіжим поглядом.

А як щодо сумнівів?

Сумніви є завжди. Не люблю дилем, але зазвичай така схема: або критично аналізуєш і зважуєш, або впускаєш їх у себе доки вони не влаштують тобі путівку у паралельний світ. Щодо мене, то я не даю сумнівам брати гору і затьмарювати мій розум. Кожна професія має свої виклики. Так, це тяжко приймати непопулярні рішення. Але виклики стимулюють. Не можу сказати, що спонукають до боротьби. Боротися – модно. Боротися люблять демагоги. А тут працювати треба, а не боротися. Потрібно мати тяму, що ти несеш відповідальність за кожен крок, що кожен платник податків може в тебе поцікавитися логікою дій. Не боятися, не ніяковіти, бути тверезим і шукати варіантів, як процеси оптимізувати.

Є критично важлива річ, яка не прописана у посадовій інструкції?

Бути в темі – мій прямий обов’язок. Лише втратиш цей зв’язок не просто з реальністю, а з динамікою, відразу судження й методи стають неактуальними. Звичайно, простіше спиратися на попередні приклади, йти шляхом меншого опору, але з новими ідеями і фішками потрібно працювати відповідно.

Можете назвати себе досвідченим?

Досвід – це та річ, яка набувається. Якщо я сьогодні почну говорити про значний багаж досвіду, то це буде нечесно. Знаєте, такий собі елемент заспокоєння для входження в зону комфорту. Те, що мені вдається досліджувати і робити висновки є корисним, і з появою нових знань мій досвід дещо поповнюється. Але це те, що я ще набуваю, поступово і ретельно.

Коли закладається людський характер, на ваш погляд?

Усе фундаментальне в характері закладається у дитинстві. Думаю, ще в дошкільному віці. А підсилюється або переламується, словом, зазнає некардинальних змін, уже згодом, упродовж життя. У маленькому віці людина починає пояснювати для себе світ. Хтось більше спостерігає, хтось більше запитує. Однак саме тоді виникає і відчуття себе окремо та себе у довколишньому. Що таке природа – десь інтуїтивно це теж закладається у час, коли ми не знаємо формул і механізмів, залюбки слухаючи казки.

Найяскравіший епізод з дитинства?

У дитинстві багато часу проводив з бабусею. Мама була молодою учителькою, а тато молодим інженером. Бабуся була для мене і наставником, і порадником. Перейняв від неї чимало афоризмів. Найяскравіше, напевно, коли із бабусею ходив у ліс по гриби і знайшов просто величезного гриба. Як думка і як враження – так фотографічно в пам’яті лишилося. Приблизно сто кілометрів від Луцька, чудова місцина.

Чи є перебування на природі у топі ваших тяжінь?

О, я дуже люблю природу. З дитинства я навчився насолоджуватися нею, не нарікати на погоду чи обставини. Карпатські гори, волинські озера, ліси – це те, що дає відчуття простору, де ти ніколи не будеш чужим. Людина може розвиватися у гармонії з природою, коли розумієш це не як прописану істину, а як щось життєве, то з легкістю застосовуєш у повсякденному житті.

Багато мандрували?

Знаєте, студентом я романтично складав перелік країн, мовляв, цю маю відвідати, і цю, а ще скільки цікавого… Мріяв-планував, доки не прийшло розуміння: а я ж України толком не бачив. Після того вдалося об’їздити свою країну вздовж і впоперек, не обману, якщо скажу – разів кільканадцять. Але гори лишаються майже ритуалом.

Чим для вас є відпочинок у горах?

Енергетичне підживлення. Однозначно відпочинок має бути активним, тоді й моменти спокою в ньому чарівні. Щороку стараюся відвідати Карпати чи Закарпаття. І кожен раз це захоплення величчю і самобутністю ландшафту, пам’яттю, яку він тримає. Ми живемо в добі, коли проблеми дуже наелектризовують. В горах є можливість перезавантажити себе психологічно.

Куди поки востаннє мандрували?

Волонтерський виїзд у Волноваху.

Ви вірите, що все в житті пов’язане?

Так, у нашому житті все абсолютно пов’язане, все має свої наслідки. Людині легше реалізувати щось на основі тих навичок і знань, що базуються на чомусь уже звіданому, їй зрозумілому. Тому характер людини безпосередньо пов’язаний із тим, як людина поводить себе у професії й, відповідно, чого досягає. Ці кілька років особливо звертаються до теми патріотизму. Його не можна виховати силоміць, це не правило, яке від повторення краще засвоюється. Звісно, я не відповідаю за всіх, але потрібно знайти своє місце, потрапити в діяльність за призначенням. Працювати якісно і відповідально – ось найточніше мірило патріотизму.

Вкотре йому телефонують, зупиняю камеру. «Це директор служби безпеки стадіону дзвонить. Можете записувати, нічого конфіденційного» – з галантною усмішкою додає Олексій Веремійчик. Переді мною – людина, яка веде публічну, професійну, політично неупереджену діяльність. Усе як в рядках Закону, де тлумачать державну службу.

 

Спілкувалася Ярослава Савош

Якщо ви зацікавлені в розвитку громадських медіа Луцька – допоможіть проекту ВолиньТоп

«Боротися – модно. Тут працювати треба, а не боротися» – Олексій Веремійчик

Популярне

Facebook

To Top